5 крутих книг маловідомих американських письменників

Найвідоміший американський письменник Хенк Муді. Їй-Богу, багато хто так думають. Багато хто вважає, що Берроуз, Паланік, Буковскі і Джордж Мартін – найбільш значущі письменники в американській історії. Потім згадують Бредбері, Тенессі Вільямса, Селінджера, Марка Твена, Едгара По, Лавкрафта, Стівена Кінга і беруть свої слова назад. А ось цих, нижче наведених хлопців, згадують не так часто, а шкода, вони того дуже заслуговують. Вони внесли великий внесок в таку геніальну річ, як американська література (тільки не треба звинувачувати нас в поклонінні Америці, заперечувати геніальність, Твена, Брэдберри і Лавкрафта може тільки повний дебіл). Тому поговоримо про них.

1. «Багач, бідняк», Ірвін Шоу

Poradi.ком.ua_16.02.2016_MU3XIFFFGhUs3

Ірвін Шоу сильно загубився на тлі свого більш досвідченого і старшого однофамільця по імені Бернард, який отримав, крім усього, Нобелівську премію. У них багато спільного: обидва відзначилися як сценаристи, обох підозрювали в любові до СРСР. Тільки за цю симпатію Ирвину довелося покинути Америку. Слави та місця на Парнасі гідні обидва, але ще більше хотілося б, щоб твір «Багач, бідняк» прочитало якомога більше людей.

Це ті історії про життя, про людей і взаєминах, які захлинаючись читаються на одному диханні, і це незважаючи на значний обсяг. Занадто різні герої, пов’язані кровними узами, занадто багато характерів всередині однієї родини. Тільки це не соплива драма про сімейних чварах, не чергове рефлексивне чтиво про нездійснені надії (хоча і тут про це написано). Це не «Співаючі в тернику» і навіть не «Сага про Форсайтів», це сучасна книга про нас, про цей божевільний світ, позбавлений мелізмів, розуму і совісті. Якщо ти досі думаєш, з чим пов’язати свій життєвий шлях, обов’язково прочитай цю книгу. Наочний посібник про те, як домогтися свого двома абсолютно полярними способами.

Жорсткий, іноді суворий, по-справжньому чоловічий роман, написаний просто і разом з тим високохудожньою літературною мовою. Не даремно він вперше був опублікований в журналі PLayBoy. Навіть у жіночих персонажів тут є, прошу вибачення, яйця.

Дуже чесна сумна і розумна книга, піднімає майже всі проблеми, з якими стикається нормальна людина протягом життя. Колись давним-давно мій батько порадив її зі словами: «Прочитай, тут відповіді на багато питань».

У цієї книги є логічне продовження під назвою «Жебрак, злодій». Ми звикли до того, що сиквели поступаються першій частині, тут історія приблизно така ж. Вона непогана, просто перша частина набагато краще.

2. «Покоління Х», Дуглас Коупленд

Poradi.ком.ua_16.02.2016_ZWU32S5XSQXvf

Коупленд є громадянином Канади, проте заради того, щоб написати свою першу велику, та й взагалі в принципі першу книгу, він відправився в Палм-Спрінгс, що в сонячній Каліфорнії. Там і відбуваються всі події роману. А враховуючи те, що у американців з канадцями одні і ті ж проблеми, він має повне право бути присутніми в нашому списку.

Адже все почалося з того, як 27-річний промисловий дизайнер Коупленд написав статейку «Покоління Ікс», яку опублікували в одному з місцевих журналів. Комусь стаття сподобалося, і 27-річному Дугласу запропонували написати продовження: щось на зразок документального дослідження, путівник по покоління Ікс. Замість путівника він написав цілий роман, який деякі критики називають «самим мало не культовим твором» кінця нашого багатостраждального, насиченого різними культами століття.

Почнемо з того, що поколінням Ікс називають розгублених і наляканих громадян 60-80-х років народження (а саме в період спаду народжуваності), які не можуть знайти своє місце в житті. Головні герої – типові представники цього самого пропащого покоління: інфантил, що втік з будинку, так і не зрозумівши навіщо, занепалий мормон і недолуга мадмуазель з піжонської сім’ї. І весь роман вони розповідають один одному різні історії, чи то казки, то правду. Повчальні, дурні і вистраждані. Просто розповідають, не для того, щоб обговорити. Вони живуть і мріють відірватися від речей, від рутини, від будинків зразка п’ятнадцятирічної давності, у яких нічого не змінилося. Три яскравих героя, що ненавидять суспільство споживання, легкий стиль автора, який до дрібниць описує навіть те, як головний герой чекає 10 секунд, поки зіллється вода, щоб випити чистої, і словник «покоління Х» дійсно підкуповують. Іноді при прочитанні тобі здається, що ти спостерігаєш чий то сумний сон: вирощені каліфорнійським сонцем хмари, бурі гори, милі і такі живі персонажі, які, як здається, назавжди випали з обойми суспільства. Багатьом ця книга буде близька. Тони діють на мозок дуже дивно, вони ніби щось будять всередині, спрацьовує вмикач, і ти починаєш мислити. Навіть після прочитання (а читається вона дуже швидко) ти будеш думати про щось своє, проводячи паралелі і аналогії. Інший раз з’являється гостре бажання виїхати в сонячні краї і так само ліниво марнувати життя з людьми, без яких не обійтися.

3. «Людська комедія», Вільям Сароян

Poradi.ком.ua_16.02.2016_Xz6rEiTRnPA27

Як не важко здогадатися, Вільям Сароян за походженням – вірменин. У своїй творчості він звертався до теми далекої історичної батьківщини, але, треба зізнатися, це не найкращий в його об’ємному творчості. Найкраще – це безумовно повісті, які настійно рекомендується прочитати. Не менш гарні Сарояновские романи: і «Людська комедія», за яку він отримав «Оскара» за «найкращий літературний першоджерело», і «Кращі роки вашого життя», за який йому дали «Пулітцерівську премію, але він відмовився, і «Пригоди Веслі Джексона», але з «Людською комедією» ніщо не зрівняється.

Ця книга про все на світі: про дитинство і дорослішання, про кохання, дружбу і мистецтві, про горе і ненависті, війни і смерті… Про життя у всій її повноті. А ще дуже багато відсилань до «Одіссеї»: головні герої живуть у маленькому американському містечку Ітака, і їх звуть Улісс і Гомер. І ось цим двом хлопчиків, разносящим по місту пошту, в якій все частіше і частіше з’являються повідомлення про загибель солдатів, доводиться занадто швидко дорослішати, цураючись цього суворого світу. Начебто нічого нового, а все одно приємно читати.

4. «Дорога», Кормак Маккарті

Poradi.ком.ua_16.02.2016_OrFbBINsJzmP2

Маккарті, здавалося б, пише не дуже багато. Проте кожне його твір стає подією і багато в чому завдяки чарівній силі кінематографа. Чого коштують одні тільки «людям похилого віку тут не місце», сподобався всім, «коні, Коні», сподобався Біллі Бобу Торнтону, який екранізував його, і, звичайно ж, «Дорога». Правда, в цьому випадку підтверджується давній теза: книга краще фільму. І навіть незважаючи на світове визнання і Пулітцерівську премію, про «Дорогу» було чутно куди менше, ніж варто було б.

Роман справляє незабутнє враження. В якійсь мірі це емоційний шок! Сюжет простий. Після катастрофи батько і син йдуть через випалені землі, перетинаючи континент. Всю книгу пронизують глибокі, ранящие в саме серце питання. Чи є сенс жити, якщо немає майбутнього? Взагалі немає. Чи є сенс жити заради дітей? Цей роман про те, що все в житті відносно, що такі поняття, як добро і зло, в певних умовах перестають працювати і втрачають сенс. Це роман про те, що дійсно важливо в житті, і про те, як це цінувати. І це також роман про смерть, про те, що все коли-небудь закінчується, і тому потрібно щодня приймати таким, який є. Потрібно просто… жити.

5. «Словник Сатани», Амброз Бірс

Poradi.ком.ua_16.02.2016_sLDSFBgUrCHbZ

На тлі всього вищепереліченого як-то нерозумно радити збірник афоризмів, та ще й у настільки несолидном обсязі. Однак Амброз Бірс має повне право бути згаданим у цьому списку. Це та сама добра, славна американська література, яку всі полюбили за твори О. Генрі і Марка Твена. Бірс приблизно з того ж самого часу, тільки з більш гострим репортерським складом (побічний ефект журналістського ремесла). У пана Бірса чимало чудових творінь на терені великої літератури, правда, він вважав за краще маленький розмір, а саме повісті та оповідання. Так що «Словник Сатани» – свого роду монументальний працю. Дивлячись на нього, розумієш, що з плином часу у світі нічого не змінилося. Ось невеликі витяги:

«Історик. Крупнокаліберний пліткар.

Забудькуватість. Дар божий, посланий боржникам відшкодування за відібрану у них совість.

Віра. Беззастережне прийняття того, що люди знають розповідають про речі небувалих.

Скрипка. Інструмент для лоскотання людських вух за допомогою тертя кінського хвоста про нутрощі кішки.

Молитися. Домагатися, щоб закони Всесвіту були скасовані заради одного, і притому явно негідної прохача».Чтиво безумовно легке, не займає багато годин, але здорово піднімає настрій. У чому краще і актуальніше багатьох сучасних словників афоризмів.

До речі, враховуючи обсяг праці, в книжкових магазинах його продають під однією обкладинкою з іншими оповіданнями письменника, які обов’язково треба прочитати, щоб пізнати дзен, радість і те, чому Говард Лавкрафт так любив цього похмурого, але дотепного журналіста.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: