Друковані шедеври військової промисловості

Друковані шедеври військової промисловості

Якщо б всі винаходи втілювалися в життя, то світ еволюціонував би набагато швидше, або колом відбувався б неймовірний абсурд. Чому? А подивися, чувак, на це обладнання, то з науково-фантастичних фільмів, то псевдонаукових комедій.

1. Підземний човен

Poradi.ком.ua_19.04.2015_knn413OJ8Y3gb«Підводний човен в степах України загинула в нерівному повітряному бою». Радянське народне творчість.

Може, хтось дивився фільм «Земне ядро»? За сюжетом картини земне ядро перестає обертатися, що загрожує наслідками для всього людства. Щоб врятувати всіх від Армагеддону, група американських вчених (а чиїх же ще!) і інженерів створює підземну човен, за допомогою якої відправляється прямо до ядра Землі, щоб відновити його обертання за допомогою вибуху декількох атомних бомб.

Все це, звичайно, неймовірна нісенітниця, однак для цієї дивної історії є підстави. У XX столітті відразу кілька країн, включаючи СРСР і Німеччини, розробляли підземні човни. Прототипом для них служив так званий прохідницький щит. Вперше прохідницький щит був застосований у Великобританії при будівництві тунелю під Темзою ще в 1825 році. До речі, тунелі в Москві і Пітері будувалися із застосуванням того ж пристрою.

По-справжньому взялися за цей проект в 1930-х роках. Був один одержимий учений на прізвище Требелевский. Ось в один прекрасний день він створив підземне пристрій під назвою «субтерина». Але він навіть і не думав про використання підземного човна у військових цілях. Він вважав, що його «субтеррину» будуть застосовувати для геологорозвідки, риття тунелів під комунальні потреби і для видобутку корисних копалин. Наприклад, підземний човен могла б пробитися до підземних сховищ нафти, простягнувши до них трубопровід, який міг викачувати «чорне золото» на поверхню. Навіть у наші дні подібний винахід здається фантастичним.

Про винахід радянського вченого дізнався підступний фашист фон Хорнер Верн. Правда, він удосконалив пристрій у військових цілях, зробивши все, щоб «підземний хробак» вміщував 300 кг вибухівки та 7 чоловік екіпажу. Правда, німецьку ставку переконали в безперспективності проекту, і тому проут завернули.

І ось лежав проект, припадав пилом у лубянских архівах, поки на нього не звернув свій погляд сам Хрущов і, вражений проектом, наказав звести завод у Криму. Заради місця під заводик навіть переселили цілий містечко, однак, все марно.

Так, проект міг вразити: титановий циліндр діаметром 3 метри і довжиною в 25 метрів, має загострений ніс і корму. «Субтерина» управлялася екіпажем з п’яти осіб і могла нести в собі тонну озброєнь і 15 бійців. Швидкість її пересування під землею становила 15 км/год. Не так багато, як хотілося б, але атомні субмарини цілком могли доставити підземні човни до берегів США. Але випробування показали, що простіше витратити мільйони на розвиток гучної, гучного, але більш ефективної авіації, ніж на вибухає під землею вундервафлю. Так-так, вона вибухнула, угробивши всіх, хто знаходився на борту. У підсумку: цілий, непотрібний завод, невдалий експеримент, що тривав роки, і в якому було лише 15 осіб загиблих. А ще натхнення для групи НОМ, інакше важко пояснити, чому вони зняли такий шедевр, як «Зоряний ворс».

2. Літаюча тарілка

Poradi.ком.ua_19.04.2015_Lm9vL7d82EPG0Про те, як німці цікавилися потойбічним і міфічним було сказано-пересказано. Про їх експерименти з літальними апаратами, підозріло схожі на літаючі тарілки, теж говорилося не раз. Щоправда, досі запитань більше, ніж відповідей. Авторитетні люди стверджують, що випускалося відразу кілька моделей агресивно налаштованих літаючих тарілок. Про те, чому їх так і не стали випускати серійно, красномовно розкажуть спостереження очевидця подій.

«Політ, судячи з похитування, проходив хитливо. І коли налетів особливо сильний порив вітру з Балтики, апарат перекинувся в повітрі, став втрачати висоту. Мене обдало потоком суміші гарі, етилового спирту і гарячого повітря. Пролунав звук удару, хрускіт зламаних деталей… Тіло пілота мляво звисало з кабіни. Тут же уламки обшивки, залиті пальним, огорнулися блакитним полум’ям. Оголився ще шиплячий реактивний двигун – і тут же гримнуло: мабуть, вибухнув бак з пальним…»

Було це чи ні, досі не ясно. Одні стверджують, що, крім парочки красивих фотографій, нічого знайдено не було (ні креслень, ні мемуарів), інші відзначають, що креслення все-таки були знайдені. Радянські вчені розглядали «запозичене» обладнання, але зрозуміли, що нічого більш безглуздого в світі ще не було створено. Вже краще розвивати авіацію, ніж ненадійні тарілки. І нічого косити під інопланетян.

3. Військовий робот

Poradi.ком.ua_19.04.2015_z5YMM6XDNhOKHВ епоху сплеску інтересу до наукової фантастики американці створили машину, яка швидше нагадувала апарат з недалекого майбутнього, оспіваного Бредберри, ніж щось більш реальне і актуальне. Робот Walking Truck був розроблений і створений в 1965 році Ральфом Мошером (Ralph Mosher), інженером компанії General Electric. Вага вундарвафли становив 1360 кілограм. Робот був створений для перенесення вантажів по пересіченій місцевості та для здійснення інших видів діяльності з метою надання підтримки службовцям піхотних підрозділів і підрозділів спеціального призначення.

Робот Walking Truck повинен був керуватися спеціально навченим людиною. Свою незграбність і маленьку швидкість пересування, яка становила лише вісім кілометрів на годину, робот з лишком компенсував своєю потужністю, що забезпечує йому можливість одним стусаном виштовхнути джип, який застряг у багнюці, або зруйнувати барикаду ударами передніх кінцівок.

Здавалося б, шикарний апарат, використовуй – не хочу! Але незважаючи на всі подальші перспективи, Walking Truck виявився занадто громіздким і повільним для його практичного застосування, тому пізніше компанія General Electric поспішила згорнути перспективний для розвитку всієї військової робототехніки обладнання. В даний час єдиний дослідний зразок робота Walking Truck знаходиться в Музеї військового транспорту, Fort Eustis, Вірджинія. Дивишся на нього і думаєш: а роботи з «Зоряних воєн» – цілком реальна річ.

4. Авіаносці всіх мастей

Poradi.ком.ua_19.04.2015_NuUiQRwsTffOHУ першій половині XX століття існувала думка, що чим більше, тим краще. Проекти створення величезних бойових машин у першій половині ХХ століття не здавалися чимось фантастичним. Гігантські дирижаблі-авіаносці в ряду таких винаходів військових конструкторів займають особливе місце. Їх створювали тільки в двох країнах – США і Німеччини.

Військові літаки того часу, як винищувачі, так і бомбардувальники, не могли здійснювати дальні перельоти через брак палива. Вирішити цю проблему і були покликані «повітряні» авіаносці. Зараз поєднання слів «військовий авіаносець» здається маячнею, але насправді в ті далекі часи інженери зламали не одну світлу голову в роздумах про те, як продовжити «політ» авіації.

У квітні 1933 року в Америці інженер Карл Анштейн оголосив про готовність до польоту дирижабля «Макон», а після з’явилася на світ «близнючка» «Акрон». «Макон» міг підняти в небо 5 літаків F9C «Sparrowhawk».

Механізм випуску літаків з дирижаблів та їх повернення був гранично простий. Літак кріпився до дирижаблю з допомогою величезних гачків. Від пілота всього-то й потрібно, що особлива уважність при поверненні на базу».

Але цей проект виявився провальним з іншої причини. Уразливість величезних і повільних цепеллинов перевищувала всі допустимі норми. А низька маневреність перетворювала їх в ідеальну мішень. Стріляй – не хочу, а заодно і знищ кілька літаків. Як кажуть, одним махом двох зайців. Як показав досвід, бойові дирижаблі погано переносили нельотну погоду, тому інженери продовжили ламати голову. Сам «Макон» «прожив» всього два роки. 12 лютого 1935 року він потрапив у бурю і звалився на землю.

Був ще один чудовий приклад – японська підводний човен-авіаносець. Правда, до 1943 році японці зробили лише 2 екземпляри, так і не взяли участі у військових діях. По-перше, це було дуже дорого, а по-друге, управлялися вони лише пілотами камікадзе, бо повернутися на базу літакам було досить складно. Але до 43-го року використання одноразових пілотів було взято під контроль, бо тринькати людьми було недозволеною розкішшю.

Всі ці пристрої більше нагадують фантасмагорію з «Біошока». А шкода, цікаво, наскільки б розвинулася військова техніка, якби дирижаблі продовжили борознити небесні простори.

5. Скутер-гармата

Роботи.ком.ua_19.04.2015_DA8oAHUVaKTLZОдним з найбільш екстравагантних військових знарядь двадцятого століття по праву можна вважати скутер, споряджений гарматою для 75-міліметрових снарядів, який використовувався французькими сполуками. Після Другої світової війни виникла гостра нестача грошових засобів, щоб забезпечити належну захист країни, поки Європа піднімала виробничі потужності та економіку. Тому, коли з’являлися хоч якісь вільні грошові кошти, уряд намагався витрачати їх найбільш економно і креативно. П’ять парашутів призначалися групі з двох французьких бійців, з зарядами, амуніцією і двома скутерами. На один скутер завантажувалися гармати, на іншій – снаряди і патрони. Найцікавіше, що гармати ефективно стріляли навіть на ходу. Ціна – 500 доларів за скутер з гарматою. Армія Франції закупила 800 повністю укомплектованих скутерів. Підтвердженої інформації про те, що скутер-гармати використовувалися у військових конфліктах, немає.

Я думаю, немає сенсу пояснювати, чому це «чудо» так і не використовувалося в промисловості? Просто на такому скутері особливо не покатаєшся по бездоріжжю. Навіть з приставкою «військовий», скутер залишався скутером. Та й потім, коли гроші з’явилися, можна було не економити і ставити гармати, скажімо, на машини. Та й гармати стали краще.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: