Джек Блек: вся життя через призму рок-н-ролу

Poradi.ком.ua_16.07.2015_iNb2CblgDW6EDДжек Блек — людина, чиї ім’я та прізвище завдяки «футурамскому» Бендеру і знаменитої картковій грі прийнято міняти місцями. Але як ти не міняй (Блек Джек – Джек Блек, він завжди залишався і продовжує залишатися смішним товстуном з дивними кривляннями і рок-н-рольної душею.

«На сьогоднішній день моє єдине бажання – раз і назавжди знищити волосся у себе на грудях. Я вважаю, що справжній герой повинен бути плавний тілом.»До нього можна ставитися по-різному. Деяких дико дратують його нескінченні і одноманітні кривляння в різних кінофільмах. На жаль, але факт: Блек скрізь досить одноманітний. Інших, навпаки, захоплює його невгамовна енергія і б’є у всі краї експресія. А треті… треті просто не знають, про кого йдеться. І правда, ми не знаємо героїв епохи, а треба б. Тільки для початку не завадило б дізнатися, хто Джек Блек в першу чергу – музикант з даром коміка або актор, подався в комедію заради заробітку, але в глибині душі залишається справжнім рок-н-рольщиком.

У Голлівуді – безліч акторів, задоволення заради записуючих пару-трійку альбомів. З Блеком справи йдуть інакше, він живе музикою. Так не якийсь там клубної нісенітницею або новомодним інді, а таким же шаленим, як і він сам, як і його кривляння, рок-н-ролом. Для Блека музика – це ложечка божественної амброзії, а гра на гітарі приносить йому справжнє задоволення. Він настільки пов’язаний на музиці, що навіть одружився на виолончелистке. Не дарма кращі ролі Джека ті, де йому доводилося з’являтися з гітарою напереваги, наприклад, в «Фанатике», де він допомагав герою Джона К’юсака в його маленькому магазинчику дисків. Коли герой Блека міркує про музику, стає зрозуміло, що все це він знає не з чуток. Ну, а легендарна «Школа року»– візитна картка Джекі.

Poradi.ком.ua_16.07.2015_eDYmZwEvu2Bo9Хоча в його фільмах спостерігається величезна кількість фірмових кривлянь, що ллються фонтаном з кожного другого епізоду, вони не дратують, оскільки дуже органічно Блек влився в цю роль. Товстуватий телепень з усіх сил намагається виглядати рок-зіркою, як Енді Ван Хален, і у нього це виходить, йому щиро віриш і співчуваєш. А чому? Та тому що йому і грати нічого не довелося, адже він сам по собі такий. Почасти це показано в епічному блокбастері «Медіатор долі», де все-таки була велика частка автобіографічності. Два товстуни (а другого грав Кайл Гэсс, нерозлучний друг Джека, про який ще буде чимало сказано) з усіх сил намагаються стати зірками, як Dio і Motorhead. І треба сказати, що Блек, завдяки своїй природності, зумів-таки стати рок-втіленням Голлівуду. Наприклад, у того ж Боуї це не вийшло. Хоча їх складно порівнювати. Поки Блек грав чарівних недотеп, Боуї – гордовитих персонажів на зразок короля гоблінів і Понтія Пілата.

«Я не можу відокремити свою кар’єру в кіно від музики. Якщо б я не грав рок, то навряд чи досяг би чого-то в кіно, і навпаки. Кіно і рок-н-рол – немов сіамські близнюки.»Але що ми все про музику та про музику. Набагато раніше освоєння перших акордів наш герой отримав досвід акторського ремесла. Його шлях почався в постановці Тіма Роббінса у 1989 році на фестивалі в Единбурзі. Треба віддати належне головному героєві «Втечі з Шоушенка»: будучи відомим актором, він ставив п’єси, даючи шанс маловідомим лицедеям.

Першу роль у великому кіно Джек отримав з рук Роббінса, в політичній сатирі «Боб Робертс». У цікавому фільмі, де висміювалися пещені американські політики, вся увага була прикута до Роббинсу, який навіть музику до картини написав (не діяльність вчителя надихнула нашого героя на подальші повороти в кар’єрі?). На Блека особливо уваги не звернули, але старт був покладений. Зрозуміло, герой-коханець з цього кривляющегося телепня вийти не міг, але режисери, здавалося, не помічали його буйного комічного нутра. Та й Джек не поспішав його показувати. Сам подивись на список фільмів, в яких він грав: «Водний світ», «Ворог держави», «Шакал» (де йому довелося бігати з відірваною рукою) – фільми, де веселого мало.

Були дві комедії – божевільна «Марс атакує», де він відверто загубився під сонмом зірок першої величини, таких як Пірс Броснан, Джек Ніколсон, Денні Де Віто і Мартін Шорт. Друга – спірний «Кабельник», де йому випала досить помітна роль кращого друга Метью Бродеріка. Хоча від початківця актора, який знімається тільки в епізодах, ніхто не чекав яскравої гри, лише б місце забив. Персонаж Блека був настільки сумним і худим, що навіть починаєш сумніватися, чи це дійсно він? Втім, цей фільм нікому не пішов в залік, оскільки абсолютно всі персонажі були розчавлені машиною гумору Джима Керрі.

Роботи.ком.ua_16.07.2015_2Mu8Ze500ZA37Свою справжню хвилину слави Блек отримав все в тому ж «Фанатике», де вперше постав перед нами в тому вигляді, в якому ми звикли його бачити. Не вийшов з Джека серйозний актор, надто вже він виглядав неприродно в цьому амплуа. А тут, як в своїй тарілці, та ще встиг показати талант музиканта. Фільм, звичайно, тримається на відмінному сценарії і зневірі головного героя у виконанні Кьюсака, але Джека помітили і почали всіляко закликати на комедійні ролі в легендарні комедійні шоу. Погодься, було б дивно, якщо б його не покликали хоча б раз «Saturday Night Live». Вже тоді всі зрозуміли природу рок-н-рольного коміка і почали активно кликати його в різні шоу на кшталт «Primetime Glick», «The Osbournes» і на музичні і кіношні церемонії.

А потім, як грім серед ясного неба пролунала «Школа року», де з школярів робив рок-групу тридцятирічний школяр-переросток. Незрозуміло, хто там був інфантильним. З тих пір все – від малих дітей до дорослих дядьків, яких спокусила любов Блека до хорошого класичного року – полюбили його. А демонічні брови стали невід’ємною частиною іміджу музиканта-артиста.

«Мені більше подобається бути королем дітей, ніж принцом дурнів.»Джек став пізнаваний і любимо, його стали запрошувати переважно в комедії, але несподівано він почав добре виглядати в більш-менш серйозних фільмах. В «Кінг Конгу» він просто не був схожий на самого себе. І якщо у «Відпустці по обміну» трохи вибивали з колії кривляння актора, то в ролі замордованого проблемами кінематографіста він виглядав ідеально. Не подумай, що імідж Блека тримається на одному кривлянии. У славній комедії «Чорна заздрість» він зіграв блаженного добряка, віруючого в щиру дружбу, без звичного набору фраз, виряченими очима, демонічно зведених брів і вокализов. Як і озвучення головного персонажа «Кунг-Фу панди» по імені. Милий телепень озвучує милого телепня – все на місці. Щоправда, здавалося, що все на місці і в «Подорожах Гуллівера», але ці очікування обернулися номінацією на «Золоту малину». Мало того, що фільм вийшов, м’яко кажучи, не дуже (хоча є думка, що не можна строго судити фільми для сімейного перегляду), так ще і Джек Блек, грає замість Гуллівера Джека Блека почав втомлювати до кінця фільму. Але де він не може втомити, так це в музиці.

Повернемося в 1989-й рік, в постановку Тіма Роббінса. Тоді сталося легендарне знайомство між нашим героєм, якому було лише 20 років, і тим самим Кайлом Гэссом, який був старший на 9 років. Спочатку актори зненавиділи один одного, бачать один одного лише конкурентами, але потім потоваришували. Кайл був поганим актором, але непоганим музикантом, у Блека справи йшли інакше. У результаті вони почали підтягувати один одному відсутні навички, і все це вилилося в колектив під назвою Tenacious D. Аж до 1994 року у групи не було назви, і на одному з концертів вони дали можливість публіці вибрати колективу вподобане ім’я. Публіка запропонувала безліч варіантів, але більшість проголосувала зовсім за іншу назву (його історія не зберегла). Так-так, музиканти, що називається, «пропхали» свого фаворита. Ну, а ми не проти.

Poradi.ком.ua_16.07.2015_V5jhEsHquJOPmДо 2000 року виявилося, що уроки Кайла не пройшли даром. Джек почав співати, аки ангел, а вже на початку 2000-х, після появи в ряді сатиричних шоу, група почала давати цілком собі великі концерти. Вона вже зарекомендувала себе як сатирична, і відступати було нікуди. Серйозні рок-балади народ навряд чи зрозумів би, тому Блеку з Гэссом довелося продовжити жартувати і з музичної сцени, благо писати цікаві тексти вони вміють. Але одна справа – співати веселі абсурдні тексти, а зовсім інша – робити класну музику. Акторська експресія Блека, його непоганий вокал, майстерність Гэсса змушують повірити в кожну ноту і кожну жарт. Сміх сміхом, але до музики обидва ставляться дуже серйозно, за що і отримали «Греммі» в номінації «Best Metal Performance». До цього в номінації перемагали такі мастодонти, як Slayer, Iron Maiden, Metallica.

«Якщо б Бетховен, Бах і Моцарт зібралися і створили групу, то змогли б наблизитися до рівня Tenacious D.»

Джек БлекЯ вважаю, що тим, хто не знає англійську, дуже пощастило, вони можуть сприймати такі пісні, як «Tribute», за абсолютно серйозний твір, яким воно насправді і є. Відмінний рок з поетичної сатирою в кращих традиціях Міт Лоуф – що ще для щастя потрібно? Фанати ради, залишаючи на YouTube під піснею Rise of the Fenix коментарі на кшталт: «Rise of my penis». До речі, подібний «підйом» спостерігається і у відомих музикантів. У всякому разі Ронні Джеймс Діо, якого хлопці обожнювали, ставився до їх музиці з великою симпатією і навіть погодився знятися в чудовому «Медіатори долі». Важко відмовитися, коли тобі пропонують роль Бога. Подобається творчість «Міцного Ді» і патріархам з Led Zeppelin. До речі, якщо добре прислухатися і подивитися це відео, можна помітити, під враженням від якої «цеппелиновской» пісні була створена «Tribute», і що, загалом-то, «The greatest and best song in the world» вже була написана в 1971-м.

Якщо ти ще сумніваєшся в тому, що Tenacious D – хороша група, подивися їх тріумфальний виступ на Rock am Ring, послухай всі пісні, зверни увагу на реакцію натовпу. Не обмежуйся прослуховуванням однієї лише «I wanna fuck her».

Але вершиною музичного величі Блека стала, як не дивно, комп’ютерна гра, найбрутальніша за всю історію ігропрома – Brutal Legend, в якій головний персонаж – Едді Ріггс – списаний з Блека, а його голосіння про те, що «рок вже не той», стовідсотково відображають світогляд самого Джека. Він же його і озвучив. Треба сказати, що задоволення від знищення пекельних тварюк силою року і сокирою, викликання пекельної машини шляхом гітарного соло коштує витрачених на гру грошей. Це сама «металева» гра на світі, і без Джека вона не була б такою.

Poradi.с.ua_16.07.2015_uoYpWH25Ly4LHУ реальному житті наш герой – такий же славний веселун, як і на екрані. Але найголовніше, він вміє дружити. З Кайлом Гэссом вони кращі друзі аж з 1989 року і навіть хрестили дітей один одного. Його улюблений актор, Гарі Олдмен (Блек сам зізнавався, що Гаррі справив на нього великий вплив. Ну, ти розумієш, якою роллю (підказка: «Сід і Ненсі»), зазначав, що спілкуватися з Джеком – одне задоволення. Ну, а Бен Стіллер, з яким актор теж водить тісну дружбу, як-то сказав: «Якщо не знаєш, кого покликати, клич Блека, не помилишся». Все-таки успіхи успіхами, творчість творчістю, але коли дізнаєшся, що твій улюблений актор чи музикант – ще й хороший хлопець, стає дуже приємно.