Кіно по суботах #71

71 – натуральне число, розташоване між числами 70 і 72. 20-е просте число. Сума простих чисел, менших ніж 71, ділиться на 71. Код Тульської області та максимальну кількість днів, які ти проживеш, якщо будеш жерти «доширак» на сніданок, обід і вечерю. У нашому випадку 71 – це випуск твоєї улюбленої рубрики, в яку ми відбираємо справжнє, очищене від полови кіно. Цього разу підбірка дуже серйозна, постався до неї з повагою.

1. Залишаючи Лас-Вегас (Leaving Las Vegas), 1995

Poradi.com.ua_20.05.2016_hB5W5fT48IYdQВилити тонну негативу на старовину Кейджа тільки за ті шлакові кінострічки, в яких він знявся за останній час, – свята справа для кожного. Але після цього фільму, за який Нік, до речі, отримав «Оскар», всі його минулі заслуги і провини разом забуваються. Цим фільмом він зумів би навіть Юрія Лозу переконати в своєму бездоганному акторській майстерності. Він дуже точно втілив образ свідомо спивається і занепалого алкаша, не без допінгу, звичайно: перед зйомками і під час них, щоб краще вжитися в роль, він бухав, як кінь, але факт залишається фактом – за ці муки і катування він заслужив високих гонорарів та усіляких нагород.

Однією з особливостей цього фільму є його подієвість. Справа в тому, що подій у ньому, загалом-то, немає. Головний герой відправляється в Вегас, щоб набратися по смерті. У прямому сенсі: він п’є, щоб убити себе. Там він наймає повію, яка закохується у людину, який сам собі поставив хрест. Між ними починаються дивні відносини, що починаються з двох умов: він не повинен критикувати її заняття, а вона не повинна просити його кинути пити. Чорт візьми, всі відносини буду починати з цієї фрази! Нічого путнього з цього, на жаль, не виходить.

Це справжній фільм про кохання, начисто позбавлений патоки та єлею. Дві маргінальні особистості, прирекли себе на таке життя, як виявилося, вміють любити. Але для них любов не порятунок, не необхідність, а просто нормальний і цілком природне явище. Як же приємно дивитися фільм, який не розмазує соплі по твоєму обличчю!

«Залишаючи Лас-Вегас» сподобається далеко не всім, це довга розповідь. Але якщо ти розкуштуєш в ньому геніальне зерно, то моя душа спокійна, значить у тебе, дорогий читачу, все в порядку з головою.

Окремо про музику, яка в цьому фільмі існує на правах головного героя. І якщо десь акторська гра не дотягує до заявленого рівня, то в тому місці пролом затикається геніальної музичною підбіркою.

P. S. Сцена, де Бен йде по супермаркету з візком пляшок і насвистує пісеньку, була обрана журнал «Empire» восьмий найбільшою п’яної сценою в історії кіно.

2. Конформіст (Il conformista), 1970

Poradi.com.ua_20.05.2016_KYGHreIUbRzsyДавненько у нас не було шедеврів такого рівня. Якщо ти, мій допитливий кіноман, знаєш, хто такий Бертолуччі і чому синемафилы при одному тільки згадці його імені починають захоплено смикатися, то врятую від подальшого размусоливания його регалій і досягнень.

Кажу відразу: «Конформіст» – це фільм, який зробив Бернарда улюбленцем усієї інтелектуальної еліти. Тема порушена слизька – фашизм в Італії у другій чверті XX століття, а Бертолуччі спробував дослідити фашизм з психологічної точки зору, попутно вносячи в нього свої неповторні штрихи. Це тобі не схиблене на еротизм та гротеску «Сало, або 120 днів Содому», це річ цікава, але надто своєрідна.

А тут цілком нормальна повість про людину, яка служить своєму державі, про патріоті при посаді і можливості, про кращому студента, якому випав шанс бути корисним своїй країні. Найчастіше адже сліпий патріотизм заважає дивитися на речі адекватно, влада зосереджена в руках людей, які з допомогою людських мас вершать справи добрі і не дуже. Так і тут: нещасний Марчелло виконує накази людей вищих, не звертаючи уваги на їх пороки і виправдовуючи злочини, які він сам творить. Біля державного керма повинен стояти сильна людина, а сильна людина цілком можливо здатний на злочин, і часом тільки так можна захистити суспільство – ціною життя одиниць.

Прекрасний фільм про природу насильства, який тільки розцвів завдяки чудовій грі великого Жана-Луї Трентіньяна. До речі, він француз, а не вірменин, як вважають деякі, і прекрасний актор, окрім всього іншого.

3. Шоссе в нікуди (Lost Highway), 1996

Poradi.com.ua_20.05.2016_FqWnSb5NnWmPvЯкщо «Малхолланд драйв» здався тобі сумбурним, невиразним фільмом, то заради Бога, не витрачай свій час і не накопичуй критичну жовч.

При перегляді цієї кінострічки у тебе як мінімум буде вопросительная морда приблизно до середини. Але в цьому і є краса фільму – бути заплутаним і незрозумілим. Все в кращих традиціях Лінча.

Так що не треба шукати сенс у двогодинний фантасмагорії. Лінч, великий шанувальник сновидческого репертуару і нітрохи не менший любитель усіляких медитацій, просто переніс на екран все, що намерещилось. До речі, однією з речей, яка надихнула режисера, був знаменитий суд над О. Джеєм Сімпсоном, якого підозрювали у вбивстві дружини. І чого чекати від такого набору? Проте діалоги, взяті з глибин свідомості, не здаються безглуздими, навпаки, все дуже продумано.

Фільм просочений міражами і сновидіннями уривчастими і незакінченими, і тим не менш у нього є сюжет і логічний кінець. І якщо ти не проти, щоб якийсь американський дядько взяв тебе у свій полон, упхнув тобі в рот за допомогою золотої ложечки вишуканий делікатес і повів за собою в дивне, оповите туманом місце, в якому волосся на твоїй п’ятій точці посивіє і обсипаючи, немов листопадовий клен.

Ось такий він, Девід Лінч, його люблять і ненавидять, і головна особливість його найкращих фільмів – будь-який, хто побачить їх, не зможе залишитися байдужим. Цей, до речі, один з кращих.

4. Забійна стрижка (The Legend of Barney Thomson), 2015

Poradi.com.ua_20.05.2016_pJ4g6hqaBhtbWВід фільму так і пахне Гаєм Річі і братами Коен, але при цьому він не позбавлений індивідуальності. Історія про Барні Томсона, відмороженого перукаря-невдахи з Глазго, чиє життя йде по накатаній колії, вийшла на рідкість чорної і дивною. Головну роль грає помітно постарілий і растративший в популярності Роберт Карлайл, якого хіпстери обожнюють ще з часів «На голці».

Цей самий Барні випадково заколює ножицями свого боса, і далі фільм, немов липучки для мух, обрастающая тілами нещасних комах, наповнюється абсурдом і божевіллям. Старий добрий британський гумор, цинізм, вбивства, поліція і мафія. Судячи з опису, дійсно фільм Коенів або Річі, але це досить самобутня робота. Не шедевральний, але заслуговує свого перегляду вечерком за келихом пива.

5. Поза/себе (Self/less), 2015

Poradi.як.ua_20.05.2016_HyP7TIu1qFuvpПро фільм з Дэдпулом! Хоча окремих овацій заслуговує Ганді всіх часів і народів – Бен Кінгслі, який з’явився у фільмі всього на кілька секунд.

Всі персонажі на рідкість хороші. Блискуче зіграна типова тупа… навіть не так: тупорылейшая дамочка, дратівлива одним своїм зовнішнім виглядом. А Рейнольдс, треба сказати, зіграв не менш бездоганно. Йому випала складна задача – переконливо зобразити перевтілення старого з мисленням і звичками старого тіла. Ось дивишся на раскаченного красеня, а бачиш перед собою дрімучого старого. Значить, впорався з роллю Райан.

Треба сказати, що пару разів у фільмі були несподівані повороти. Ніби йде собі фільм і йде, ти розумієш, що буде далі, а тут бац – і на тобі: невеликий нежданчик. Це теж зіграло в плюс фільму.

До речі, незважаючи на те, що у фільмі знімається Дэдпул, звичного для фільмів з Рейнольдсом гумору в картині як-то не заметилось. Після фільму можуть виникнути питання, але краще відкласти їх куди-небудь подалі, нічого голову забивати.

Фільм безумовно заслуговує перегляду. Головне в ньому – відносини між людьми: він показує, на що ти готовий піти заради себе коханого і заради людей, яких любиш.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: