Ірвін Уелш — співак хімічного покоління

Poradi.ком.ua_13.12.2013_IMWXaRIZoOGnGПро це чуваке мені захотілося написати після перегляду відмінного фільму «Бруд», який вийшов на наші екрани буквально на днях. Не можна сказати, що я добре знайомий з творчістю письменника Ірвіна Велша, я так, заходжу в гості до його творчості. Фільми за його книг я теж дивився далеко не все, але щось є в його дивному брудному світі, який, по суті, є частиною нашого, і так не хочеться, щоб він мав до нього хоч якесь відношення. Але він все одно має місце.

Ірвін Уелш показав життя Шотландії, країни, яка здається багатьом хіпстера шалено привабливою, оточеній таким собі дивним романтичним ореолом. Але Ірвін показав життя її мерзенних низів, показав так, що не залишилося й сумніви, що хтось з них повинен заслуговувати хоч уявного поваги та співчуття. Навпаки, письменник шалено любить мерзенних героїв, пояснюючи це тим, що хороша історія нічому людей не навчить, на відміну від історії з реально поганим кінцем про справжніх, омерзительнейших сволот. Такі й герої Велша — покидьки всіх мастей і калібрів. Чи є в його книгах проблиски надії? При бажанні цілком можна знайти.

Poradi.ком.ua_13.12.2013_YGPybXXp6khjY

Ірвін був на повному серйозі чуваком якщо не з низів, то вже точно не з лощених інтелігентів. Він народився в Единбурзі, його мати працювала офіціанткою, а батько, колишній робітник доків, з-за проблем зі здоров’ям став працювати продавцем килимів. Після школи Велш закінчив курси електриків, став працювати за спеціальністю в телестудії. Але пропрацювати на цій посаді довго чувак не зміг. Електрика (хто б міг подумати) рубануло струмом так, що хлопець однозначно зрозумів: це зовсім не його!

У віці 20 років Велш перебирається до Лондона, де починає несподівано для всіх грати панк-рок. Зрозуміло, що нічим хорошим це скінчитися не може: 20-річний хлопець без професії, панк-рок, один в чужому місті… Крім вживання наркотиків, наш герой пустився у всі тяжкі по повній. Благо, що мет не почав варити (хоча ми багато чого можемо не знати про письменника). Чувак хуліганив і навіть був затриманий за акт вандалізму. Якийсь внутрішній стрижень у Ірвіна був, тому він влаштовується на роботу в міську раду округу Хакні в Лондоні, попутно вивчаючи програмування.

У середині вісімдесятих це був пристойний молодий чоловік, який працював агентом з нерухомості. Чувак надходить в університет і навіть отримує вчений ступінь. На початку дев’яностих він розуміє, що хоче писати. Перший роман Велша «Trainspotting» («На голці») став, як ти розумієш, автобіографічним. У ньому він розповідає про середовище лондонських наркоманів, описуючи всі жахи цього дивного потягу, без всяких дурних «Наркотики — погано» дає зрозуміти, що наркотики — це реально погано. Саме з цієї причини потрібно читати Велша. Популярність приніс автору і фільм по книзі, вийшов три роки тому.

Poradi.ком.ua_13.12.2013_MzxxB5rBu0Vf8

У 1995 році Велш продовжив свою кар’єру письменника, видавши публіці книгу «Кошмари лелеки Марабу» — досить дивну і спірну річ, в якій яскраво висвітлюється тема насильства, сексуального і фізичного. Книга дивна і місцями теж культова. Рік тому вийшов дійсно популярний альманах Ірвіна «Кислотний будинок». Це збірка оповідань про низах, наркотики, насильство, величезній кількості сексу і мерзот, якими так славляться книжки Велша. Книгу називають культовою і знаковою. Культової — зрозуміло за що, слово красиве. А ось знаковою — тому, що збірка не тільки дуже якісно описує дивне покоління маргіналів з Шотландії, але і показує творчість Велша з усіх боків. Авторський стиль, повний бруду, реалістичних описів і величезної кількості специфічної ненормативної лексики здасться ханжам неправильним і пропагує насильство, в той час як нормальні чуваки зрозуміють, що книга — відмінний антигимн цьому самому насильства.

У 1996 році вийшла збірка оповідань «Екстазі», присвячений темам любові і наркотиків. Начебто він навіть був екранізований.

А в 1998 році, досить далекому від нас, вийшов той роман, через яку і народилася ця стаття. Називається роман «Filth», але в російському перекладі він називається «Лайно», що, на мій погляд, трохи невірно і втрачає весь наліт тонкощі. Роман оповідає про життя двох головних героїв: поліцейського на ім’я Брюс Робінсон славної Шотландії і глиста, який живе в його кишечнику, у якого, на жаль, немає імені. Весь роман ми бачимо жахливо мерзенного людини без моральних принципів, хаотичного, злого, мерзенного, який лізе наверх і намагається зайняти місце під сонцем будь-якою ціною. Брюс паразит дійсно, тут навіть і говорити нема чого. Образ Брюса Робінсона на повному серйозі увійшов в галерею всіх мерзенних і не дуже персонажів британської літератури з часів її появи. Буквально днями в російський прокат вийшов фільм «Бруд» по книжці Ірвіна Велша з Джеймсом Макевоєм в головній ролі. По-перше, відразу скажу, що фільм знятий за мотивами книги, тобто сюжет книги не повторюється в найдрібніших деталях. Другого головного героя — безіменного глиста — теж не спостерігається, тому що Брюс ніби злився з цим персонажем у всіх можливих сенсах (хоча, може бути, глист в ньому і сидить). Незважаючи на те, що розбіжностей з книгою темрява, Ірвін Уелш залишився в захваті від сценарію і від того, що вийшло. Сам актор, який зіграв Брюса Робінсона, сказав, що сценарій фільму — «найкраще, що він читав у житті». Чувак, якого я знав до цього тільки по ролі фавна в дитячій казці «Хроніки Нарнії», в ролі Брюса виявився настільки прекрасним, жалюгідним, чудовим і жахливим, що я мимоволі прийшов у захват. Молодець! Якщо ти не боїшся бруду, исключительнейшей чорнухи на екрані, то ласкаво просимо на перегляд фільму.

Poradi.ком.ua_13.12.2013_U9BQtMVzGDkxC

У Велша є ще дуже багато чудових книг, про які варто було б написати, але які, я, на жаль, не читав. Чого варта його історія «Альковні Секрети Шеф-Кухарів», що представляє такий собі рімейк «Портрета Доріана Грея» в брудній-брудного манері! Загалом, Ірвін Уелш дійсно варто уваги як письменник, я не буду називати його контркультурным, терпіти не можу це слово, воно у мене твердо пов’язано з «високодуховними дівчатами» і чуваками невизначеної статі в громадському транспорті або кав’ярнях з маленькими, кишенькового формату книжками викликає помаранчевій обкладинці. Література не для всіх, йопт. А Велш дійсно варто уваги.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: