Класика, обов’язкова до прочитання #1

Ми радимо чимало книг, навіть тих, які ще не написані. Але після недавніх словесних баталій всередині редакції Poradi.com.ua ми зрозуміли, що від незвичайного чтива толку не буде, поки не вивчимо класику. В цьому списку лише мала дещиця тих класичних творів, які строго обов’язкові до прочитання.

«Фауст», Йоганн Гете

Poradi.ком.ua_21.04.2016_6bllkVc3ZpVCv

Дурні задовольняються тим,

Що бачать сенс у всякому слові.

Назва книги так міцно з’єдналося з її автором, що багато хто впевнені, що Фауст Гете – це ім’я головного героя твору, а то і його назва.

Її варто прочитати хоча б для того, щоб знати, що з себе представляє один з найбільш цитованих, шанованих, восхваляемых і згаданих романів в людській історії. Любителям мотивації повинно сподобатися, її тут хоч відбавляй. Адже це, дорогий мій, не просто історія про те, як чарівний Сатана придбав душу у бідолахи і трудяги Фауста. Це роман про людей, повсталих проти животіння в дійсності в ім’я свободи дії і думки. Про людей, покликаних перетворити світ спільним вільним і розумним працею.

А ще це джерело цитат і мудрих висловів, крім крилатого: «Зупинися, мить, ти прекрасно!» І якщо спробувати зрозуміти цю саму просту книгу, той натомість вона обдарує тебе глибокою мудрістю століть, накопиченої паном Гете і вилилася чорнильним потоком на білі сторінки.

«Божественна комедія», Данте Аліг’єрі

Poradi.ком.ua_21.04.2016_75XA0NK52jiuf

Є сила та, що зветься розумом.

І зважити ви здатні на вагах

Добро і зло.

Немислиме злочин проти людства – стверджувати, ніби «Божественна комедія» – застаріле, неактуальне і нудне чтиво. Нудне воно для людей недалеких, застаріле для неосвічених, неактуальне для тупих. Аліг’єрі написав безсмертний опус ім’я торжества життя не для того, щоб який-небудь ідіот, побачивши багато букв, почав паплюжити праця його життя.

Не важливо ти християнин чи мусульманин, атеїст чи віруючий – прочитати цю працю має кожен. А атеїст тим більше. Не для того, щоб розібратися, який з кіл Пекла ти потрапиш, а для того, щоб навчитися розрізняти погане і хороше, добре і зле, гідне від підлого. Історії учнів, реальних і не дуже, змушують задуматися про життя. Не прийти до Бога, а розібратися в собі.

Можна описати цей шедевр навіть як рецензію до комп’ютерної гри. «Сюжет цікавий, ретельно продуманий до найдрібніших подробиць світ». А можна заодно вивчити історію Італії часів її самого цікавого періоду. Копати, як же я люблю цей твір!

«Пригоди бравого солдата Швейка» Ярослав Гашек

Роботи.ком.ua_26.04.2016_n1mE2iwbLxrGH

Якщо хочете кинутися з вікна, – сказав Швейк. – Так ідіть до кімнати, я відкрив вікно. Стрибати з кухні я б вам не радив, тому що ви впадете в сад прямо на троянди, поламаєте всі кущі, і за це вам же доведеться платити. А з того вікна ви прекрасно слетите на тротуар і, якщо пощастить, зламаєте собі шию. Якщо ж не пощастить, то ви переломаете собі лише ребра, руки й ноги, вам доведеться платити за лікування в лікарні.

Йозеф Швейк – це окремий пласт літературних героїв, які зійшли з книжкових сторінок і зажили власним життям. Йому не потрібна літературна історія – він і сам ходячий анекдот. Таких героїв небагато, хіба що він, Дон Кіхот, і… І, мабуть, все. Такий анекдотичною значущості немає ні в кого. Тому деякі сприймають «Швейка» як легку, невигадливу історію. Так, вона написана шедевральним сатиричним мовою, іноді грубим, іноді безглуздим. І тим не менш, це неймовірно точна і місцями навіть образлива сатира, викривальна війну, військове керівництво і, звичайно ж, ідіотів з товариства.

Гашек, особистість скільки епічність, стільки ж і божевільна, створив такого самого героя. І незважаючи на звання «ідіота» завдяки нещадному знущанню над панує навколо маячнею, Йозеф Швейк, покурював люльку, попивающий пиво і розповідає одну історію прекраснішого іншого, починає здаватися цілком нормальною людиною. Так що якщо раптом тебе вважають ідіотом, прочитай цей шедевр, може бути, ти і справді не в собі? А які тут точні цитати: від злободенного: «Від стін поліцейського управління віяло духом чужої народові влади», – до життєвого: «Біда, коли людина раптом візьметься філософствувати – це завжди пахне білою гарячкою». Їх можна збирати, вставляти коментар до будь-новини, і вони завжди будуть, що називається, в точку.

«Дитинство», Максим Горький

Poradi.ком.ua_21.04.2016_7ddAbuoj4JENk

Померти – не велика мудрість, ти б от жити вміла!

Тут могло бути «Дитинство» Толстого, проте це не головне його твір, є інші, більш важливі і чутливі, які характеризують графа і життя краще. Ти їх і так прочитаєш. А ось з Гірким все зовсім навпаки: не прочитавши дитинство не зрозумієш ні самого автора, ні життя. Сумне автобіографічне оповідання перших років життя Горького, яке ти успішно прогуляв в середній школі, набагато краще пояснюють багато речей. Навіть дивно: книжкові дії відбуваються в кінці 19-го століття, а життя, люди і людський сволотість не змінився. Ось про ці речі Гіркий, з позиції навченого сивиною мужика, і пише. І відірватися неможливо, і посперечатися з думкою автора не можна.

На жаль, імідж більшовицького письменника відриває від нього сучасних читачів, а даремно. «Стара Ізергіль» – це одне з найкращих фольклорних творів в історії, «На дні» – соціальних, «Макар Чудра» звучить смішно, ну і, звичайно, чудове «Дитинство», яку потрібно прочитати для себе, а не з поваги до шкільної програми і людині, в честь якого називали вулиці і літаки.

«Злочин і покарання» Федір Достоєвський

Poradi.ком.ua_21.04.2016_ugzoR3jW3dwlM

Бідність не порок, це істина. Знаю я, що і пияцтво не чеснота, і це тим паче. Але злидні, милостивий государ, бідність – порок-с. У бідності ви ще зберігаєте своє благородство вроджених почуттів, у злиднях ж – ніколи і ніхто.

Абсолютно очікувана твір в цьому списку, чи не так? І саме із-за цієї «ожиданности», за його слави, з-за трепету, який викликає ім’я автора, читати його варто. Бо як Достоєвський став модний, як дабстеп у 2011-м. І бридко від того, що багато людей намагаються його любити і читати, хоча ніяких емоцій у них прочитане не викликає. Тому ти повинен самостійно вивчити саме культове твір майстра і сформувати своє ставлення до нього без оглядки на моду і загальне шанування.

Ну, зрозуміло, не тільки заради цього. Книга дійсно цікава і хороша. Автор занурюється у психологічний процес злочину, як Жак-Іф Кусто в лоно чергового моря, і випитує звідти картини, які змушують зрозуміти злочинця, ніж засудити. А які колоритні і нещасні герої всюди, навіть складно назвати їх другорядними.

Але з позиції особистої думки, з багатьма аспектами можна посперечатися, і це правильно, це добре: коли книга породжує полеміку, це означає, що вона обов’язкова.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: