Класика, обов’язкова до прочитання #2

Перебуваючи в крайньому обуренні від того, як сучасна молодь жахливо ставиться до класичної літератури, ми вирішили ще більш наполегливо просувати класику в уми і серця. Нова порція літератури, обов’язкової до прочитання. Якщо ти ще нічого з нижчепереліченого не вивчив, не турбуйся, до будь-якої книги потрібно дорости, дійти, дожити. Ми вважаємо, що ти вже готовий. Приступай.

1. «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський», Мігель де Сервантес Сааведра

Poradi.ком.ua_18.05.2016_580HqJrQP25OE

Такі всі жінки, — зауважив Дон Кіхот. — Відмітна властивість їх натури — зневажати тих, хто їх любить, і любити тих, хто їх зневажає.

Зверни увагу на цитату. Вона була написана за 200 років до того, як ту ж саму думку у віршованій формі висловив Олександр Сергійович Пушкін для свого «Євгенія Онєгіна». У самому романі мудрості хоч ложкою греби, головне – вчасно її розпізнати.

Сервантес написав унікальний твір, в якому є все: і посміятися, і афоризми виписати, і подумати. Не всім підкориться помітно застарілий склад, не обрадує всіх масштаб твору, але ті, хто бажає дізнатися, чому ім’я головного героя стало прозивним, а ім’я Сервантеса золотими нитками вплетено в світову культуру, можливо, почнуть дивитися на деякі речі під іншим кутом.

Роман про пригоди абсолютно хворої людини, написаний що виходили з розуму письменником, багатьма розглядається як пародія на вийшли з моди до того часу лицарські романи. Але насправді великий геній сміється над суспільством, остаточно растерявшим благородство, а останнім гідним людиною виявився божевільний старий Алонсо Кіхано, начитався цих самих романів і пустившийся в мандрівку на старезній шкапі, прихопивши з собою селянина Санчо Пансо – єдиний «голос розуму» в їх злагодженій команді.

Що не ім’я – то ім’я загальне, що не фраза – то афоризм. За 400 років свого існування роман не втратив своєї популярності, породивши безліч наслідувачів і гордо носячи звання кращого роману в історії літератури. Так, ми всі вийшли з гоголівської «Шинелі», але насамперед ми злізли з сервантесовского Росинанта.

2. «Лоліта» — Володимир Набоков

Poradi.com.ua_18.05.2016_dvCU1X80x7VHV

Ми не статеві нелюди! Ми не гвалтуючи, як це роблять браві солдати. Ми нещасні, сумирні, добре виховані люди з собачими очима, які досить пристосувалися, щоб стримувати свої пориви в присутності дорослих, але готові віддати багато-багато років життя за одну можливість доторкнутися до нимфетке.

Роман, перевернув світову літературу і зробив Набокова улюбленим автором як інтелігенції, так і малоосвічених дегенератів, які книгу не читали, але їм дуже подобається сама ідея: стосунки сексуального плану між чоловіком і маленькою дівчинкою.

А адже насправді Набоков писав про велику любов, яку в силу деяких обставин, а саме неповноліття об’єкта любові, суспільство порицало. Коли дорослий дядько починає жити разом з невзрослой дівчинкою – нічим хорошим це не закінчується. Дитя адже росте, їй стає нудно, і клята Лоля перестає ставити під що б то ні було «кохання з першого погляду, з останнього погляду, з одвічного погляду».

Ну і, звичайно ж, окремі компліменти колишньому спадкоємцю Буніна. Набоков пише про заборонену тему відверто, але без явної вульгарності. Красивий, багатий мову класичного російського літератора навіть самі слизькі фрагменти еротичного спрямування описує так, начебто йдеться про нерозділене кохання двох дорослих людей.

Прочитай роман, який сильно вплинув на американську літературну школу і злегка привідкрив двері недозволеного в масовій літературі.

3. «Ніч у Лісабоні», Еріх Марія Ремарк

Poradi.ком.ua_18.05.2016_vEwAAB3tc1flN

Ніколи світ не здається таким прекрасним, як у ту мить, коли ви прощаєтеся з ним, коли вас позбавляють свободи.

«На західному фронті без змін», «Три товариші» – це, звичайно, романи легендарні і до одуру класичні, але ця історія зачіпає не менше, в саме серце. Вона про війну, хай і написана не від імені солдата. Вона про втрату, нехай і не бойову. Вона про втрату найдорожчого, вона про безсилля перед обличчям трагедії.

До нього треба дорости, до нього потрібно бути готовим, бо за легким назвою, яке підходить більше для любовної історії, ховається драма, яку світ не бачив. Вона про любов, але любов цю розчавила і поглинула війна, яка випалила все в людській душі. Відчайдушна сповідь людини, який втратив все, бентежить навіть найлютішого циніка. Ти навіть думати не хочеш, як би ти жив, якби, не дай Бог, опинився на місці оповідача.

Сам роман побудований як розповідь в оповіданні, де нещасний на тлі метушні спокійного Лісабона розповідає свою історію Людвігу Керну (хто читав «Возлюби ближнього свого», той знає цього героя). Ця сповідь повинна стати платою за квитки на теплохід з біженцями, а стала чимось більшим.

Ремарк своїм складом здатний перетворити навіть казку про колобка в бестселер про втомлених людей і втрачене покоління. Але тут він перевершив самого себе.

4. «Золоте теля», Ілля Ільф, Євген Петров

Poradi.ком.ua_18.05.2016_hMNarUkRJRltA

Жінки люблять: молодих, політично грамотних, довгоногих…

Дехто обуриться: мовляв, якого біса в списки класики ми включили нетлінку Ільфа і Петрова, а не Гоголя або Чехова? Адже на тлі, скажімо, «Вишневого саду», за яким навіть американці ставлять спектаклі, що «Золоте теля», «12 стільців» здаються легким чтивом.

Ну, з останнім можна посперечатися, адже якщо роман не знають за кордоном так само добре, як «Ревізора», то це не означає, що він гірший. Просто реалії Непу важко пояснити тим же палестинцям. Розповідь, який растаскан на цитати (як то «Автомобіль — не розкіш, а засіб пересування»), – невже це не класика? Це класика в квадраті, в кубі! Ідеальний, легкий, зрозумілий всім, навіть 12-річній дитині (в цьому віці твій покірний слуга вперше ознайомився з цим чтивом), де що не фраза – то афоризм, де навіть серйозні моменти подані максимально іронічно. У якомусь сенсі це історія країни, а в якомусь- діагноз суспільству, і, як це часто буває, описані в достатку типажі і характери не перевелися і в наш час.

Ільф і Петров, найталановитіші журналісти, спілкуються з читачем вкрай іронічно й інтелігентно, підбираючи такі мовні звороти, що складається враження, ніби ти перебуваєш на виступі стендап-комік, в затишній бесіді стебущегося над Карейками, Бендерами, Паніковськими і Шурами Балагановыми.

5. «Декамерон» Джованні Боккаччо

Роботи.ком.ua_18.05.2016_l5TjpreSHvkeZ

Хто про що, а ми про свій улюблений Ренесанс. Ну куди ж без нього, якщо у 14-му столітті писали такі шедеври! І, на диво, цей епохальний працю читається дуже легко. Зрозуміло, що модне в ту пору витіюватий склад присутня в повній мірі (вже вибачте, це не лаконічний Довлатов), але книга все одно читається дуже легко. А головне, вона цікава навіть через стільки часу.

Чомусь багато хто вважає, що слово «декамерон» звучить як-то драматично і несе в собі негативне забарвлення, а насправді назва перекладається з грецької як «десятиднев», тобто десять днів. І всі ці десять днів прекрасні молоді люди, що втекли за місто від чуми, розповідають один одному чудові історії, і, як водиться, одна історія прекраснішого іншого.

Під час читання ти починаєш насолоджуватися свободою і розкутістю героїв новел Бокаччо. Ніяких рамок, вони живуть і насолоджуються життям. І це прекрасно!

Чомусь, навіть складно пояснити чому, до Декамерона хочеться повертатися знову і знову. Враження від його прочитання так само прекрасні, як пам’ять про першого кохання, першого келиху пива, першої відсидки. І історії, які розповідають ці красиві молоді люди, зібрані з міського фольклору Флоренції, міфології і популярних тоді казок, дійсно цікаві. І коли через майже 700 років з моменту написання цих новел, ти читаєш «50 відтінків сірого», то дивуєшся, де людство згорнуло не туди?

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: