Класика, обов’язкова до прочитання #3

Класика, обов’язкова до прочитання #3

Хтось пише про веганів-альпіністів, хтось про кримсько-татарських співачок, хто-то про гроші Жанни Фріске, а ми все про класику. Тому треба просвіщати народ. Ми тут «високе» в маси впроваджуємо, а вони книги по мотивації купують. Навіщо? Вся істина світу і всі відповіді на питання є в класичній літературі.

1. «Обломов», В. А. Гончаров

Poradi.ком.ua_25.05.2016_Zs89fHzHCGyd7

Вічна біганина взапуски, вічна гра поганих страстишек, особливо жадібності, перебиванья один у одного дороги, плітки, пересуди, клацання один одному, це оглядыванье з ніг до голови; послухаєш, про що говорять, так голова запаморочиться, одуреешь. Нудьга, нудьга, нудьга!.. Де ж тут людина? Де його цілість? Куди він зник, як розмінявся на всяку дрібницю?

Ім’я Іллі Ілліча Обломова давно стало прозивним і зустрічається в повсякденному житті чи не найчастіше всяких Швондерів і Безуховых. Іноді його використовують в абсолютно незрозумілою і не відповідному ісходнику контексті, ну та чорт з ними, були б щасливі.

Що можна написати про це твір? Може бути, пізніше, тому що… Захааар, Захааар! Хто читав – той зрозуміє, хто не читав – буде отрезвлен цією сумною історією про огидно ледачого дворянина, який пролежав всю свою життя, чиїм девізом є все те ж горезвісне «Захааар!» Були б у всіх такі Захари, та «мульенные стану», дивись, і книга не була б актуальною, та ось тільки ні грошей, ні Захара, лише відкладання на потім. А добродушний і мрійливий Ілля Ілліч, згасаючий в бездіяльності і безвольності, навіть незважаючи на це згасає.

Гончаров створив трохи гротескний образ, який всім, навіть своєю хворобою (інсульт від малорухливого способу життя), є карикатурою на лінь. Але найстрашніше, що таких ось Обломових, які живуть на всьому готовому, які не пристосовані до життя і пристосовуватися не збираються, хоч греблю гати. І вони такі ж милі і добрі люди, і до них теж переймаєшся симпатією, але бачачи, як вони котяться зі своїми мріями на дно, виступаючи в ролі іграшки в руках пройдисвітів, намагаєшся застерегти їх, як намагався крикнути крізь сторінки Іллічу. А толку? Марно.

Гончаров писав цей роман 12 років, постійно переписуючи його і намагаючись уникнути надмірної карикатурності і вульгарності образу. Але паралельно він відобразив дуже глибоку трагедію того суспільства середини позаминулого століття, яка актуальна до сих пір. А найсумніше, що вона подібна Сніду – зовсім не видно, а суспільство з’їдає.

Але не завадило б прочитати роман «Звичайна історія» з гончарівської трилогії, яку «Обломов» якраз завершує.

2. «Процес», Франц Кафка

Poradi.ком.ua_25.05.2016_ZrERwwT7YNN5J

Навіть просто сидіти і чекати – страшне напруження.

Варто було прожити все життя так, щоб тебе почали почитати лише після смерті? Варто було страждати від хвороби і прогресуючого божевілля, терпіти приниження батька, з яким жив до 35 років, щоб твої книги вважалися класикою? Якщо ціною цього служать такі романи, то, напевно, воно того дійсно варте.

Всі романи похмурого чеського генія, а за сумісництвом головного маскота міста Прага, єврея, який жив у Чехії і писав німецькою, просочені моторошною, тужливої, абсурдною реальністю.

Якщо і можна з чимось порівняти Кафку, так це з м’ясом – хтось його принципово не їсть, а хтось обожнює. Так і тут: кому-то його рядки встромилися гострими шпильками в серці, а хтось відмовляється знаходити в його творах логічний зв’язок з жорстоким світом. Але якщо по справі, то «Процес» – це вкрай абсурдно, але надзвичайно логічно, дуже смішно, але нестерпно боляче, начебто реальність, одягнена в сон, а начебто фантазія з великими шматками реальності. Складно сказати, але цікаво читати. Власне, це головна особливість його книг, після них дуже хочеться поміркувати і поговорити про що коїться навколо бардаку. Загалом-то, і на сюжет стає плювати, але не варто забувати головне – це історія про маленьку людину, изнывающем під могутньою стопою бюрократичного суспільства. А сам безпричинний процес – річ неймовірно абсурдна, яка після першого ковтка свіжого, тютюнового повітря на перекурі перестає здаватися такою. Загалом, читай.

3. «1984», Джордж Орвелл

Poradi.ком.ua_25.05.2016_8PcMWmzpBBLzk

Будь поглядів дотримуються маси і яких не дотримуються – байдуже. Їм можна надати інтелектуальну свободу, тому що інтелекту у них немає.

Коли настають темні часи, коли у «високому» кабінеті країни сидить правитель, який трішки деспотичнее попередніх, в суспільстві починається справжнє ідолопоклонство перед самим популярним романом Оруелла. Обов’язково перед цим необхідно прочитати і «Скотний двір» – невелику повість, розкриває очі на суспільство трохи ширше, ніж суспільне телебачення і політичні паблики в соцмережах. Але повернемося до «1984». Дійсно, книга актуальна навіть через кілька десятиліть після написання. Актуальна і страшна: тут ні «Лангольеры», ні «Вій» поряд не стоять. Страшний саме своєю правдивістю, тут надто багато «схожості» з реальним і великим світом. І на кожній сторінці безпросвітна темрява.

Деякі думають, що Оруелл писав про «проклятий Совок», що в корені невірно. Він писав про ідеальне втілення влади, про людську слабкість, про безпорадність і життя у вічному страху. І вся ця похмура життя, пошук свободи в простих для нас речі – це те, чого варто побоюватися всім нам. Роман-попередження, який потрібно читати не всім. Розумні люди зрозуміли, про кого йде мова, іншим після прочитання бажаємо не потрапити в «Міністерство любові» і відразу в 101 кімнату.

4. «Зона», С. Д. Довлатов

Poradi.ком.ua_25.05.2016_xxgcehDvDxxFS

–… У тебе повинен бути антагонізм по частині зеків. Ти повинен їх ненавидіти. А хіба ти їх ненавидиш? Щось не помітно. Питається, де ж твій антагонізм? — В мене немає антагонізму. Навіть до тебе, мудило…

Різкий Сергій Донатыч все життя писав гострі, ємні, іноді навіть жорсткі розповіді про все і ні про що. Вони про життя, іноді без цілісного сюжету, але завжди виключно приємні для прочитання. І якщо вже починати своє знайомство з Довлатовим, то тільки з «Зони». Нехай тематика відштовхує, нехай не хочеться читати про радянських зеків, треба взяти і прочитати, щоб зрозуміти, хто такий Довлатов, і будеш ти продовжувати з ним знайомство.

Все, що написано, – реальні історії алкоголіка, письменника і журналіста, якого радянська армія відправила вартувати ув’язнених. По суті, літературний дебют пацана, ще недавно вилетів з вузу прямо до ув’язненим, облаянным собаками. Від того, мабуть, такий щирий.

У романі немає нудотства Солженіцина і Шаламова, Довлатов пише дотепно і цікаво. Тут є і сміх, і сльози, і смуток, і радість – загалом, звичайне життя. 14 історій не потрібно намагатися сприйняти літературний твір. Спробуй сприйняти їх як талановиті нариси про життя з неймовірно захоплюючим сюжетом і таким впізнаваним Довлатовским характером.

5. «Свято, яке завжди з тобою», Ернест Хемінгуей

Poradi.com.ua_26.05.2016_4PiUO0sMZ8N1l

Якщо видовище захоплює тебе тільки з-за грошей, значить, на нього не варто дивитися.

«Папа Хем» все життя писав про маленького людини, ніж беззастережно закохав у себе весь світ. Читачі прагнули бути схожим на його героїв, а письменники досі відчайдушно намагаються наслідувати. Тут немає обридлих ще по «Старому і морі» пасажів, цей роман зовсім інший. Він написав його після того, як вирушив підкорювати Америку з думкою «Америка була гарною країною, але ми перетворили її чорт знає на що». Подорожні нариси Хемінгуея і лягли в основу «Свята, яке завжди з тобою», де він розповідає про своє життя в Парижі, і «Зелені пагорби Африки». Проте ці твори – не тільки враження від мандрів по далеким країнам, але насамперед думки письменника про життя, про своє ремесло, про побратимів по «літературному цеху». Це були найкращі роки в житті нобелівського лауреата, бо вони втілилися в таку витончену книгу.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: