Класика, обов’язкова до прочитання #6

Шоста частина самої культурної рубрики в нашому журналі. Ми не перестанемо впроваджувати хорошу літературу в маси. Якщо не сподобається, то це не значить, що книга погана, просто не твоє.

1. «Неділя», Лев Толстой

Poradi.com.ua_15.06.2016_6kkMKvlzeMi5Q

… військові живуть завжди в атмосфері суспільної думки, яка не тільки приховує від них злочинність скоєних ними вчинків, але представляє ці вчинки подвигами…

Три стовпи творчості Льва Миколайовича Толстого – це трилогія «Дитинство», «Отроцтво», «Юність», «Війна і мир» і «Воскресіння». Вирішити, що більш обов’язково до прочитання з цього списку неможливо, так як читати варто все перераховане. Але ми знаємо, що тебе зацікавить більше. Не багаторазово екранізована і вивчена (а може, і не вивчена, двієчник проклятий) в шкільні роки епіку про пригоди П’єра Безухова та іншої не говорить по-російськи дворянській нечисті, і не життєпис графа з неприємними подробицями про красивих стегнах і нігтях надихаючого його хлопчика (хоча, зізнатися, деякі моменти, начебто небажання плакати на похоронах матері, змушують поглянути на себе з іншого боку, так і на людську сутність у цілому). Ми розглянемо розповідь, з-за якого на могилі графа немає хреста, тільки порослий травою і квітами горбок. Напевно, жоден роман Толстого не змушував стільки думати, скільки «Воскресіння». Він начисто позбавлений хрестоматійних опусів, начебто монологу про дуб. Його і дітям читати не можна, інакше нічого не буде зрозуміло і можна зробити неправильний висновок.

Позбавлений краси сюжет про нещасну дівчину, яка волею долі, пройшовши через жорна суспільства, вимушена стати повією. Толстой обрушився з палкою критикою на всі сучасні державні, церковні, громадські, економічні порядки, висловив глибокий і щирий протест проти суспільства брехні і фальші. Це, до речі, не наші слова, це слова Леніна. (До речі, є дивовижна за своїм комуністичного маразму книга «Ленін читає Толстого». Ось це читати необов’язково.)

З цієї книги можна дізнатися дуже багато чорних, брудних нюансів того часу, а заодно прислухатися до досить цікавих роздумів графа. Але більше всього прогресивна молодь любить цей розповідь за остервенелую критику церкви. Ще ніколи Толстой не був такий критичний, як в своєму останньому романі. Так, це останнє велике твір письменника, після чого він почав ще стрімкіше занурюватися у вир маразму і бійню з вітряками в ім’я народу.

2. «Москва і москвичі», Володимир Гіляровський

Роботи.ком.ua_15.06.2016_xdgrN8MQco8kr

У Росії немає закону, є стовп, а на стовпі корона.

Пам’ятається, я йшов по набережній Василівського острова і почув, як дві потасканные життям сорокарічні дівиці з банками «Невського Light» обговорюють творчість Гіляровського. Таке можна побачити тільки в Пітері: дві сумнівного вигляду панянки гноблять москвичів крізь призму доводів Гіляровського.

А що поробиш, якщо книга досі залишається актуальною. Вже тричі змінилася країна, соціальний і політичний лад, а вона все одно залишається актуальною. Описуючи стару Москву, постійно проводить паралелі «було – стало», так і читач за інерцією проводить ці паралелі.

Гіляровський насамперед був журналістом і приїжджим. Так, так, та сама ліміту, яка починає вважати себе корінним москвичем вже після першого тижня. Може, тому написано безапеляційно, грубо, море пліток і сумнівних фактів. Тим не менш, дуже органічно переданий московський дух і відчуття того, що автор бачить навколо себе, за визначенням, одне лайно, поступово проходить.

Це цікавий путівник по тій Москві, якої вже ніколи не буде істинною, затишній, нехай і проблемною, Москві. Це не Москва Окуджави, не оспівування Арбата і колись бандитських Чистих Ставків, це щось зовсім інше. Великий літературний репортаж про те дивному часу, коли купецькі традиції переходили в НЕП, а москвичі, вже зіпсовані квартирним питанням, були дійсними москвичами. Тобі настійно рекомендується здійснити подорож «череву старого міста», це як мінімум цікаво і налаштовує на якийсь інший лад. Відчуваєш себе мудрим пенсіонером, докірливо ругающим сучасний метушливий побут.

3. Розповіді, Едгар По

Poradi.ком.ua_15.06.2016_OnbRltofCKJcq

Обтяжений надмірним знанням, світ передчасно одряхлів. Але натовп – основна маса людства – цього навіть не помітила або, живучи енергійної, але позбавленої щастя життям, не пошкодувала помітити.

– «Бесіда між Моносом і Уною» –

Великий містифікатор Едгар Аллан По, який встиг за свою недовгу п’яну життя закласти основи детектива, наукової фантастики і чи всього того, що було випадково написано після нього. Виділити якийсь окремий твір нереально. Ну ось що порадити? «Чорного кота», «Вбивство на вулиці Морг» або похмуре вірш «Ворон», овіяне легендами? За потрібно читати відразу, впечатляясь від оповідання до оповідання.

Може бути, трагічне «Падіння будинку Ашеров»? Еталон містичної літератури, просочений, як і вся життя, моторошної болем? Еталон містичної літератури, обов’язковий до прочитання для тих, хто цікавиться високохудожньої містикою.

Проблема і одночасно перевага всіх його оповідань – в формі написання. Жодного роману, суцільні недорассказы. З одного боку, зручно, ніякої затягнутості, все читається нальоту, а з інший, багатьох цей факт чомусь відлякує. На їхню думку, великий письменник повинен писати багато і об’ємно. Ну навіщо розписувати «Вільяма Вільсона» – історію про шизофреніка на сотню сторінок, якщо все вмістилося в декількох. Читай оповідання За і радій життю.

4. «Камо грядеши?», Генрік Сенкевич

Poradi.ком.ua_15.06.2016_GS9mxtjEK6WJQ

Десять тисяч оголених дівчат виробляють менше враження, ніж одна.

Давно ми не бралися за Нобелівських лауреатів. Візьмемося за польські історичні епічні твори. Тут окремим стовпом стоїть Генрік Сенкевич. Крім популярних і багаторазово екранізованих романів про Речі Посполитої, є у нього твір епічних розмірів про життя не таких вже й давніх римлян. «Камо грядеши», «Quo Vadis», «Куди йдеш» – назв у нього багато, все залежить від мови, але споконвічним і самим незвичайним за звучанням вважається юдейський варіант. За переказами, ця фраза була сказана апостолом Петром Ісуса Христа, коли апостол під час гонінь імператора Нерона на християн залишав Рим. В переносному сенсі вона служить своєрідним закликом замислитися про своєму життєвому шляху.

У книзі розповідається про становлення раннього християнства в Римі, про правління славного божевільного Нерона, про проповідях Петра і Павла, про великому римському пожежі, про віру, відданість і який же роман без любові. Два головних персонажа книги, вельможний патрицій Марк Вінниця і дівчина-християнка, заручниця царських кровей Лігія, – єдині вигадані персонажі, всі інші – історичні персони. Історична достовірність роману не викликає роздратування навіть у бувалих істориків: Сенкевич сумлінно студіював сотні історичних документів, щоб гармонійно ввести своїх героїв в реальну струмінь роману.

Книгу варто читати всім, незалежно від ставлення до релігії. Тут, загалом-то, не про Бога, а про людське. Ранні християни сильно відрізняються від сучасних християн, доля їх була незавидною, а віра викликала повагу. Роман здатний замінити підручники історії, тим більше, що дивитися на минуле через крізь рядки Сенкевича цікавіше, ніж через плутані історичні документи.

5. «Улісс», Джеймс Джойс

Роботи.ком.ua_15.06.2016_G20vAKRSOBKuD

Мене відштовхують насильство і нетерпимість у будь-якому їх вигляді. Цим нічого не зупиниш і нічого не доб’єшся. Революція повинна здійснюватися у розстрочку. Це ж повна, кричуща безглуздя – ненавидіти людей за те, що вони живуть, так би мовити, не на нашій вулиці і базікають не на нашому говіркою.

«Тобі сподобається», – говорили вони. «Це так здорово», – кричали всі ті ж. «Шлак якийсь», – твердили треті. «На що я витратив час? Це сама нудна книжка на світі», – обурювалися покупці. І все це про одну книзі. Монументальній праці, який у літературних інститутах проходять окремо. «Улісс» – це розповідь про одному окремому дні 16 червня 1904 року простого дублінського обивателя і єврея за національністю, Леопольда Блума. Цей день Лео Блум проводить у видавництві, на вулицях і в кафе Дубліна, на похоронах свого знайомого, на березі затоки, в пологовому будинку, де він знайомиться зі Стівеном Дедалом, молодим вчителем у місцевій школі, в кублі і, нарешті, у власному будинку, куди він пізно вночі призводить неабияк випив Дедала, позбувся даху над головою. Головною інтригою роману є зрада дружини Блума, про яку Блум знає, але не вживає проти неї ніяких заходів. Можна без кінця описувати цей роман, спойлери не підуть йому на шкоду, кожен все одно знайде для себе щось нове. Однак сподобається він всім? Безумовно ні. Справа в тому, що інколи здається, ніби Джойс писав свій роман не для того, щоб його читали, а для того, щоб вивчали. Він розбив роман на численні шари, кожен з яких написаний різною технікою і несе в собі глибокий символізм. Це повз аналогією з гомерівським «Одіссея», яка криється не тільки в назві, але і в змалюванні головних героїв, а всі пригоди Блума – аналогії з мандрами стародавнього грека, описаними у старовинній поемі. Власне, це єдине, що може зупинити тебе в процесі прочитання, тому що в іншому сповідь старого алкаша Джойса дивує і вражає. Начебто все просто, але повір: більше ні одна книга в твоєму житті не справить на тебе такого враження. Не даремно адже щорічно шанувальники письменника відзначають «Блумсдей». 16 червня щороку в Дубліні святкуючі проходять маршрут героїв твору, Леопольда Блума і Стівена Дедала, в костюмах тієї епохи та замовляють страви, як у романі: смажені баранячі нирки, стаканчик бургундського, бутерброд з італійським сиром.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: