Класика, обов’язкова до прочитання #9

Знову ставимо собі питання: що ж таке літературна класика? Знайти відповідь непросто, адже завжди будуть люди, які візьмуться оскаржувати «класичність» Едгара Алана По, Говарда Лавкрафта або Вільяма Берроуза. Вони почнуть розповідати нам про Пушкіна, Толстого і Достоєвського, ніби крім них нікого не можна зарахувати до класичної літератури. Але рано чи пізно будь-читаюча людина приходить до думки, що класика народжується з традиції, а традиція починається з бунту, скандалу. Достоєвський був сенсацій, людиною, який кинув виклик минулого покоління письменників, і тільки потім він став класикою. Так відбувалося практично з кожної легендою світової літератури: Гете, Байрон, Булгаков, Набоков і т. д.

Не будемо зациклюватися на вступі, адже головне, що ти знайдеш сьогодні в цій статті — це нові книжкові рекомендації. Хороших книжок дуже багато, тому дана добірка припиниться ще зовсім не скоро, один наш.

1. «Світло згасло», Редьярд Кіплінг

Poradi.com.ua_5.07.2016_DsMJSKpt9fdz0

Російський читач знає Кіплінга, насамперед, з таких книг як «Книга джунглів» і «Кім». Так, ці творіння, поряд зі збіркою віршів «Якщо…», принесли Редьярду світову славу. У дитинстві безліч людей читало історію про Мауглі, так що склад цього письменника і тобі має бути знаком. Але навряд чи ти в курсі, що сам пан Редьярд був не просто хлопцем який писав дитячі книжки. Він був військовим журналістом, який об’їздив практично всю земну кулю, а основну частину життя провів в Британській Індії — там було на що подивитися, будь певен. Тобто, опису екзотичного побуту, якими рясніють сторінки романів Кіплінга, вкрай правдоподібні, адже він бачив все на власні очі.

У нього є і серйозні, дорослі твори, які не соромно прочитати зрілому чоловіку. Наприклад, роман «Світло згасло». Ця книга являє собою жахливу історію зльоту і падіння художника, якого звуть Дік Хелдер. Історія ця дуже нравоучительна. Дік Хелдер, по волі випадку стає художником-баталістом. Він замальовує битви, які відбуваються перед його очима. Природно всі бої проходять на територіях колоніальних володінні Британії. Незабаром він стає настільки популярним, що його запрошують в Лондон продовжити контракт. Далі він стає одержимий ідеєю заробітку грошей — Лондон його розбещує. Він успішно проводить виставки, його картини розпродаються, але те, що відбувається з його особистістю, та ще й любовні історії починають нагадувати про себе. В цілому, «Світло згасло» — чудова книга, яка допоможе тобі змінити деякі погляди на життя, щоб ти не робив тих помилок, які зробив нещасний художник Хелдер. Сама історія вкрай динамічна, читається легко, але, при цьому, не є примітивним розважальним чтивом.

2. «Вибрані вірші 1934-1953», Ділан Томас

Буває читаєш якісь сучасні вірші і розумієш, що це повна нісенітниця, читати неможливо, і взагалі якийсь дивакуватий їх пише, а головне — для чого? Але я тобі скажу, що навіть у ХХ столітті були генії, які могли гарненько всипати цим манірним поетів, що жили при дворах імператорів минулого, і писали для таких же аристократів.

Одним з таких геніїв, без сумніву, можна назвати Ділана Томаса. В англомовному світі він вважається білою вороною, адже навіть у століття раціоналізму він звертався до романтичних та містичних образів минулого. І дійсно, його вірші просякнуті символізмом, причому не зарозумілим, а співучим, лютим, кілька шаманським.

Ділан Томас — спадкоємець кельтів, справжній валлієць. Коли читаєш його тексти, то навіть при відсутності чіткого ритму, розумієш, що в голові народжуються дуже яскраві образи, справжня пісня. Звичайно, з першого прочитання можна і не зрозуміти, про що той чи інший вірш, але відчути його сенс у тебе напевно вийде. Якщо говорити про поезію ХХ століття, то Ділан Томас дуже навіть класик. До речі, якщо ти дивився фільм «Интерстеллар», то уривок з його вірша точно чув: «Не йди покірливо у темряву, будь лютіше перед вночі всіх ночей, не дай згаснути світла своєму!» Також є два непоганих фільму стосуються біографії Ділана Томаса: «Заборонена любов» і «Запалюючи зірки».

3. «Люцифер», Йост ван ден Вондел

Poradi.ком.ua_5.07.2016_J67fPe6OgEHed

Всі знають Джона Мільтона і його епічну поему «Втрачений рай», яка вважається справжньою перлиною світової літератури, і входить в список обов’язкових до прочитання книг, практично в будь-якому університеті країни. Але, якщо говорити відверто, то Мільтон трохи переказав більш ранній твір. Не будемо говорити, що це плагіат, назвемо це справа «значним впливом». Так от, його духовним наставником був поет і драматург «Золотого століття» нідерландської літератури — Йост ван ден Вондел. Саме він заклав основу для сучасного нідерландської літературної мови.

Прожив майже сотню років, встигнувши побачити відразу два століття: XVI і XVII. Вондел був за своєю природою вкрай релігійний. Але так вже вийшло, що в один з періодів його життя зруйнувалися закостенілі основи релігії, царювала реформація, і у літераторів була якась свобода інтерпретації біблійних текстів, навіть володарі цьому сприяли, адже їм хотілося піти від впливу Папи Римського.

Трагедія «Люцифер» присвячується Фердинанду Третій, тодішнього імператора Священної Римської імперії. Драму можна назвати не просто предтечею «Втраченого раю» Мільтона, але і самостійною і дуже сильним твором, який слід прочитати просто для того, щоб бути більш освіченим хлопцем. При цьому, незважаючи на свій вік («Люцифер» був написаний у 1654 році), читати цей твір легко. Вондел створив якусь фантазію на біблійний сюжет повстання Сатани в Раю. Вийшов такий бойовик, присмачений численними діалогами у віршованій формі, які надають оповіданню динамічний темп. Читати не нудно, навіть якщо ти закостенілий атеїст, адже будь-який письменник, нехай і пришибленный кальвинизмом, намагається передати через свої твори навколишню дійсність. Уявімо, що «Люцифер» — це трагедія про бунт. Як внутрішньому, так і явне — проти панів, Бога, твоєї матусі — без різниці. У «Люцифера» дивно те, що вже тоді негативний герой викликає якусь жалість, адже читач розуміє, що мотиви у повсталого воїнства були, і інфернальних істот можна зрозуміти.

4. «Вендиго», Алджернон Блеквуд

Заради.com.ua_5.07.2016_z2UtvUywI6IAX

Говард Лавкрафт, рівно як і всі його сучасники, які пишуть у жанрі літератури жахів, добре відгукувалися про одного англійця, автора численних оповідань на тему непізнаною містичної сили — Алджерноне Блеквуда. Сам Блеквуд був хлопець не промах — завзятий мандрівник, справжній чоловік, який встиг попрацювати на золотих копальнях Аляски і полювати на лосів в диких лісах Канади. Йому не був чужий праця фермера, репортера (працював у газеті «Нью-Йорк Таймс» і «Нью-Йорк Сан»), і навіть шпигуна (працював у Швейцарії секретним агентом корони).

Все ще сумніваєшся, що цій людині є що тобі розповісти? І хай тебе не лякає його божевілля езотеричних культів, зокрема на вченні ордена «Золотої зорі», в якому правив балом Алістер Кроулі. Окультизм не зробив з Блеквуда ідіота, швидше надав його розповідях особливий шарм, з ароматом східних прянощів. Безумовно, цей письменник є талановитим оповідачем, який намагався промацати грунт ірраціонального в людській природі. Збірник «Вендиго» — це компіляція його ранніх оповідань, серед яких хочеться виділити «Верби», «Ліс мертвих», «Він чекає» і безпосередньо «Вендиго». Для літератури жахів, Алджернон Блеквуд давно став таким каноном, як для літератури магічного реалізму — Маркес.

5. «Місячний камінь», Уілкі Коллінз

Poradi.ком.ua_5.07.2016_ONgthELceIqCj

Не можна обійтися без хорошого детектива, та ще такого, про яке Томас Еліот сказав наступне: «Місячний камінь — самий перший, найдовший і самий найкращий детективний роман в англійській літературі після творів Артура Конана Дойла». Гріх не вірити нобелівському лауреату, яким є Еліот.

Сам Уілкі Коллінз стоїть в числі перших авторів, які сформували класичний англійський детектив. У ньому є і психологічна точність, і поєднання логічного мислення з романтичними дурницями, без яких будь-яка книга була б занадто прісною. Оповідання роману ведеться від різних персонажів, що дозволить подивитися на проблему з різних ракурсів. Особливо привертає опис побуту і представників вікторіанського суспільства, яке здається нам нехай і екзотичним, але дуже цікавим. Коллінз і сам був представником такого суспільства, і його турбували не тільки козирні сюжетні ходи, але і моральний портрет соціуму, до якого він належав. У підсумку, ми спостерігаємо гранично чесну картинку, яка знаходить відгук навіть у читача далекого від детективної літератури. В цілому, якщо ти хочеш отримати справжній детектив, то «Місячний камінь» саме те, що тобі потрібно. А якщо від класичних сюжетів тобі нудно і все здається передбачуваним, то зверни увагу на сучасні норвезькі детективи.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: