Книги, які краще не читати вночі

Роботи.ком.ua_22.03.2016_lduGbUWI4GQnE

Так вже вийшло, що я вважаю себе відданим фанатом літератури жахів. Рідко коли можу заснути, не прочитавши щось страшне, лиховісне перед сном, де будуть і кров, і насильство, і якісь паранормальні обставини. Проте не кожна книга жахів може викликати страх. Велика частина літератури, і жанрової в тому числі, просто намагається втовкмачити у читача деякі моральні істини. Якщо ти читаєш про історію якогось маніяка, який різав дівчат пачками, переміщаючись тінню по темних вулицях мегаполісу, то ближче до кінця веселощі закінчується і настає радість морального задоволення: маніяк покараний, або виправданий яким-небудь сюжетним ходом. Все це, звичайно, добре. Але деколи хочеться прочитати не поради про добро і зло, а просто добре написану і неодмінно страшну історію, таку, що навіть доросла людина може читати з огидою і непідробним жахом.

Сучасного чоловіка важко налякати, це розуміємо. Навіть сучасного дитину злякати непросто. Включи новини в прайм-тайм, і ти побачиш достатньо, щоб не боятися того, що там книжечках понаписували різні писаки. Теракти, техногенні катастрофи, публічні страти – ми вже звикли до цього інформаційного фону. Раніше це як мінімум дивувало, як правило, шокувало. А зараз всі жахи стали буденністю. Але ми постаралися зібрати кілька книг, які тебе точно зацікавлять.

«Підвал» (1980), Річард Лаймон

Poradi.ком.ua_22.03.2016_gCuYo1xlUXbPn

Люте чтиво, яке чудово підходить для тих хлопців, які знають літературу жахів тільки за доброго й людяного Стівену Кінгу. Сам Річард Лаймон являє собою дуже темну сутність в літературних колах. Подивися з ним інтерв’ю і ти переконаєшся, що з цим хлопцем щось не так, а свою дитину (якщо він у тебе є) ти б точно не довірив цьому майстрові радикального хоррора.

Роман написаний у стилі сплаттерпанк, так що чекай кров і насильство в особливо великих масштабах. Але «Підвал» – це не просто рубило заради м’ясорубки: у книзі повно «людського» в поганому сенсі цього визначення. Не обійшлося без старовинного і скрипливого будинку, де мешкає страшне чудовисько, наводить жах на округу. При цьому язик не повернеться сказати, що автор використовує хоча б якісь жанрові кліше. Відмінно написано, але екстремально. Хоча завжди можна знайти що-небудь поважче, якщо раптом тобі сподобається.

«Ритуал» (2011), Адам Невілл

Зупинки.com.ua_22.03.2016_fMqFCyxmuhUQu

Дуже «лісисте» твір, за який, до речі кажучи, Адам Невілл отримав Британську премію фентезі (кращий хоррор 2012 року).

Ти коли-небудь слухав doom-metal кшталт групи Earth? «Ритуал» дуже нагадує цю музику. Такий же важкий, протяжний, з переваливающимся сюжетом, який в той же час має сильні й жорстокі гітарні програші. Книга може сподобатися читачеві не тільки тому, що кожна її сторінка просякнута напругою і містичністю. Особливо це справедливо для вікінгів або просто фанатів нескінченних шведських лісів, підкуповують своєю суворістю і старістю. Автор інакше висвітлив природу Скандинавії, яка не завжди рада людських ніг.

Сюжет оповідає про компанії старих друзів, які вирішили відправитися в тривалий похід, щоб відволіктися від міської суєти, побутових і сімейних проблем, а заодно зміцнити разорвавшуюся зв’язок. Вони заходять у ліс, а потім вирішують скоротити шлях, щоб дістатися до місця призначення раніше. Але вони йдуть, йдуть, йдуть, а виходу з лісу так і немає. Мізерні запаси їжі починають вичерпуватися, усвідомлення того, що вони блукають десь в глибині хащі, поступово гризе їм потилиці, а гілки та істота, що живе серед них, всі змикаються і замикаються. Адам Невілл – майстер равликового нагнітання страху.

«Корови» (1998), Меттью Стокоу

Poradi.ком.ua_22.03.2016_qIKSRMPbNqEtV

Одна з найогидніших і божевільних книг, яку я прочитав в 2015 році. Думаю, цього буде достатньо, щоб прочитати перші двадцять сторінок.

А якщо ти зацікавився, то розповімо суть. «Корови» – роман, який став культовим не просто так. Знаходиться він на межі відвертої психоделічної муті і шокового жаху. При цьому текст смачно обсипаний божевільним порошком з чорного, катастрофічно чорного гумору. Не завжди можна стримати сміх, але, перегорнувши сторінку, розумієш, що це не просто маячня божевільного автора, який вирішив шокувати публіку. Та й взагалі книга постає в іншому світлі, коли закінчуєш її читання: в ній повно здорового глузду, незважаючи на всю вакханалію, яка зустрічається в кожному абзаці. Та й остраху в ній повно.

Головний герой, звуть його Стівен, намагається вирватися з-під тиску матері, хворий на всю голову. Він любить дивитися фільми про простих людей і прагне жити так, як живуть люди по той бік екрану. Але у нього не виходить, адже в його голові засіла божевілля, так і обстановка зовсім не підходяща. Зрештою, він знаходить роботу на м’ясокомбінаті, де його дах остаточно з’їжджає в тартарари. Читай, якщо не гидливий.

«Хребти Безумства» (1931), Говард Лавкрафт

Poradi.ком.ua_22.03.2016_mY2QMamcs51EA

Дідусь Лавкрафт – це друге ім’я після Кінга, яке згадують найчастіше, коли говорять про літературу жахів. Хоча ми б його поставили на перше, незважаючи на те, що Говард не був настільки плідним письменником. Але це і зрозуміло: важко писати весь час в стіл, або в самопальні журнали, що видавалися в незначній кількості. Нас радує лише те, що його розповіді активно видають і перевидають в Росії, а значить, знайти цю книгу для тебе не буде складним завданням.

Збірник містить 18 добірних оповідань, написаних рукою майстра темного жанру. Багато з них тепер уже можна назвати справжньою класикою начебто історій «Тварь на порозі», «Модель Пикмана» або «Щури в стінах». Інші теж заслуговують довіри. Це, звичайно, не екстремальний хоррор, але в темну і дощову ніч проймає серйозніше, ніж будь-шок-контент. Та і як взагалі можна не знати таку класику?

«Слимаки» (1982), Шон Хатсон

Poradi.ком.ua_22.03.2016_DVVy46s91Wj1B

Страхи у всіх бувають різними. Приміром, часто помічав у своїх знайомих страх, який виражається у страху все повзучого: павуків, черв’яків, багатоніжок і слимаків, зрозуміло. Звідки такі фобії з’являються? Завжди можна кивнути у бік давнину і подумати, що паразити того часу були набагато небезпечніші для людини, ніж зараз. Шон Хатсон чудово зіграв на цьому у своєму романі 82-го року. Нам і так не по собі, коли думаємо про те, що багато людей (і ми в тому числі) напхані всілякими чужорідними істотами, які відмінно їдять і розмножуються в нашому кишечнику.

А тепер уяви ситуацію, коли ці слимаки, черв’яки і паразити збільшуються в сотню разів, до того ж стають майже неубиваемыми. Ти тим часом живеш в маленькому містечку, де всі один одного знають, а чекати допомоги, по суті, не від кого. Залишається сподіватися тільки на себе або сусідів. Домовитися з агресором не можна, вивести його хімією теж. Починається просто боротьба за виживання, яку виграє не кожен.

Книга в якійсь мірі про згуртованість, але краще не шукати в ній глибокого сенсу. Просто прочитай її заради розваги.