Коулун: спадкоємець опіумних воєн

Poradi.ком.ua_20.07.2015_Dt16Wv0ubSAnOЯкщо ти хоч трохи знаєш, що таке історія, ти повинен також знати, що таке опіумні війни в Китаї і чим вони закінчилися. Наведемо невелику історичну довідку: Опіумні війни – це військові конфлікти на території Китаю в XIX столітті між західними державами і Імперією Цин. Одним з головних вимог західних країн було розширення торгівлі, в першу чергу опіумом. Коротше, всьому виною була наркота і пригнічення китайців.

Одним з підсумків першої опіумної війни стала здача в оренду уряду Британської імперії Гонконгу, а після, в 1898 році, новою конвенцією укладався договір про оренду Коулуна і Гонкога на наступні 99 років.

Китай втратив ці території на тривалий час, однак зміг залишити собі одну фортецю, яка і називалася Коулун. Представляла вона собою місто, обнесений міцними кріпосними стінами. В ній споконвічно проживали чиновники імперії Цин. Цю фортецю раніше займали китайські піддані, і над нею не панував британський закон. Але за фактом Китай надовго забув про цю фортеці. Відомо, що стіни Коулуна були розібрані під Час другої світової війни військами Японії для спорудження одного з найбільш небезпечних аеропортів в світі – Кай Так.

У підсумку Коулун залишився без кріпосних стін, які в нову епоху були і не потрібні. Яка стіна захистить твоє слабке тіло від бомби? Правильно – ніяка, твоє тіло розлетиться на дрібні криваві шматочки. Під час Другої світової війни цей район був окупований японською армією. Коли війна закінчилася, Коулун раніше не підкорявся британської колоніальної адміністрації, хоча він і був оточений з усіх боків будівлями Гонконгу.

У 1949 році владу в Китаї повністю перейшла в руки комуністів, партія «Гоміньдан», раніше мала контроль над усією територією Китаю, що позбулася всіх своїх привілеїв і бігла на острів Тайвань, заснувавши там свій власний уряд. Він і зараз існує, а країна має назву Китайської Республіки, яка, однак, мало ким визнається, незважаючи на свої економічні успіхи. Багато лояльні до «Гоминьдану» китайці також бігли і в Коулун, сподіваючись з цих позицій жити, по суті, в Гонконзі, а не при режимі червоних. Вони користувалися всіма перевагами розвиненою провінції, не перебуваючи при цьому в підпорядкуванні у неї, так і не сплачуючи жодних податків. Саме таким чином розпочалася масштабна міграція в цей зовсім невеликий район. Сотні змінилися тисячами, тисячі – десятками тисяч. Незалежність від нового китайського уряду, а також звільнення від податків та будь-якого контролю привернули велику кількість народу, а також злочинців, які хотіли загубитися серед нетрів і спокійно жити, промишляючи своїм незаконним ремеслом. Район, природно, став дуже швидко перетворюватися в моторошну клоаку, непідконтрольну ніяким владі і визнає лише власні закони.

Населення:

1898 рік – 700 жителів

1940 рік – 2000 жителів

1950 рік – 5000 жителів

1973 рік – 10000 жителів

1980 рік – 30000 жителів

1990 рік – 50000 жителів

У підсумку до 1990 році на маленькому клаптику землі проживало півсотні тисяч осіб. Сам район мав такі розміри: 213 метрів на 126 метрів, що робило його самим густонаселеним місцем на планеті. Будови в основному представляли собою сумне видовище: якісь страшного виду блоки і балкони, що нагадують пташині клітки. У 80-х роках, а точніше в 1984 році, Британія все-таки вирішила визнати Коулун частиною Гонконгу, що не було ні важливим, ні значущою подією – оренда підходила до кінця.

А тепер уяви собі, як виглядав цей оплот злиднів, бомжів та антисанітарію? Будинки громадилися один на інший і досягали висоти 14-поверхового будинку, що звучить не так вже й багато, якщо не подати технологію будівництва подібних будівель. Вони могли б будуватися і вище, але влада домоглися повної заборони на подібну відчайдушність у сфері будівництва, пославшись на те, що поруч знаходився аеропорт. Район довгий час був не потрібен ні Китаю, ні Британії, що робило його абсолютно вибивається з реальності. Ніби ти читаєш якусь антиутопію, де всі люди живуть у злиднях, темряві і тісноті, де немає нормальних докторів – лише самоучки, де вміщалися і публічні будинки і офіси китайських тріад. Про це окрема розмова: тріади були своєрідним урядом на території Коулуна протягом довгих років, вони організували на території району нарколабораторії, казино, а також торгівлю повіями. У китайського уряду з мафією була розмова коротка, і в кінцевому підсумку вони пішли з району, хоча наркотики і повії нікуди не поділися. Втім, що можна було очікувати від такого роду масштабного гетто?

Дивно як люди взагалі могли жити в таких умовах, однак за даними 1980-х років в Коулуне була навіть певна інфраструктура. В районі розташовувалося 148 магазинів, а також 150 докторів, з яких 87 були дантистами. Природно, багато хто з них не мали взагалі ніякої ліцензії, і ходити до них значило йти на великий ризик. Однак відсутність контролю і податків у цьому питанні добре зіграла їм на руку. Ціни були на порядок нижче, ніж у всьому Китаї, в підсумку до них зверталися не тільки жителі цього гетто, але і цілком забезпечені гонконгці, які просто хотіли зекономити.

Poradi.com.ua_17.07.2015_aFypffG6YL06VВзагалі, весь розвиток колишньої фортеці лягло на плечі її жителів. Жоден з урядів не збиралося розвивати район. Тому не дивно, що все було зроблено кустарним способом. Деякі колодязі, прориті жителями, досягали 90 метрів глибиною, всього було 77 колодязів, вода постачалася за допомогою насосів на дах, а звідти переходила по трубах в квартири. Міські служби не відвідували район, вулиці не були позначені, можна навіть сказати, що адрес як таких не існувало – листоноші нерідко не знали куди відносити посилки. Прибирання відходів також була завданням для жителів будинків, і деякі з них складували сміття прямо на дахах будинків. Магазини зазвичай перебували на нижньому рівні, там же і послуги лікарів, перукарів тощо.

Дивно, але якщо порівняти Коулун з тими ж самими бразильськими Фавелами, то градус насильства і злочинності в бразильському аналогу значно вище. У Коулуне ж не відбувалися з такою завидною регулярністю вбивства, зґвалтування та інші тяжкі злочини, на які здатна людина.

Всього в цьому гетто налічувалося 350 будівель, взгроможденных одна на іншу без натяку на будь-які архітектурні стандарти і правила безпеки. Взаємопов’язані вони були мережею проходів, провулків, які часто перегораживались. Людині, що виросла в цьому місці, важко було орієнтуватися в самому районі. В ньому не було ніякої логічності, складання карт було безглуздим заняттям, так як район був дуже рухливим – все змінювалось, надстраивалось, руйнувалося. Багато вузькі проходи, які з гордістю іменувалися вулицями, досягали ширини в метр-півтора. А деякі з цих вулиць взагалі перебували на рівень вище. Все це, звичайно, нагадувало дикий треш в найгіршому його розумінні. Всюди валялося сміття, множилися щури, в крамницях на першому рівні продавали гамбургери з котлетами із собачого м’яса. До речі, однією з основних статей доходу місцевої харчової торгівлі якраз і було собаче м’ясо.

Але при всій цій бідності, при всьому цьому жаху люди могли гідно жити. Не всі були наркоманами, членами злочинних угруповань або повіями. Можна навіть сказати, що більшість населення Коулуна – це прості роботяги зі своїми сім’ями, яких загнала в цей район потреба. Вони працювали без ліцензії, без документів, без взагалі офіційної заробітної плати на якихось підпільних текстильних фабриках. І вміли розважатися, як-то дружно жити. Район не представляв особливої проблеми для поліції, особливо після того як тріада втратила в ньому свої позиції. Люди раділи зовсім незначним речам. Середня площа квартири для проживання великої китайської сім’ї становила близько 20-25 метрів. Життя в таких умовах була схожа на життя у величезній комуналці, де, щоб обійтися без скандалів і сварок, доводилося добре один одного знати і своєчасно надавати один одному допомогу.

Poradi.ком.ua_17.07.2015_vCMcBcmG9SvayМайже вся електрична мережа, яка була в Коулуне, була нелегальною. Електрика просто крали з сусідніх районів, а на дахах можна було побачити бурхливе життя найбідніших представників Китаю – дахи були чимось на кшталт парків і місць відпочинку, де збиралися всією родиною, з дітьми та друзями.

Загалом, зовсім дивна для нас життя, яку важко сприймати як щось реальне. Район в результаті знесли в 1994 році. Замість нього зробили гарний парк, який є, бути може, абсолютною протилежністю того, що було там настільки довгий час. Від Коулуна нічого не залишилося, а жителів переселили у звичайні бюджетні квартири.

Таке місце не могли не порушити уми кінематографістів і письменників. Надто вже все було монстроподібно і як-то дивно. Приміром, у романі відомого фантаста Вільяма Гібсона згадується віртуальний місто хакерів, який, згідно з самим словами автора, є прообразом Коулуна; дія бойовика «Кривавий Спорт» 1988 року, де знявся Жан-Клод Ван Дамм, безпосередньо розгортається у цьому поселенні-фортеці.

Poradi.ком.ua_17.07.2015_zKzcmbPuMNIxcКоулун в кінець свого життєвого шляху скидався на страшного, розрісся монстра-мутанта, який своїми щупальцями прагнув дотягнутися як можна вище, нехай кострубато, з болем, але все-таки у нього виходило. Місто-фортеця, що має свої власні таємниці, які нам не дано дізнатися, і який став притулком для багатьох десятків тисяч людей, позбавлених нормального життя. Майже століття фортеця розвивалася за своїми власними законами, над нею не було тиску державного організму, можливо, її можна назвати анархією у плоті. У підсумку Коулун помер, як і належить фортеці, дочиста знесеної ворожою та чужою силою.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: