Секс, їжа та веселощі

Poradi.ком.ua_23.07.2015_ImRTI8ExPINNVЗараз часто зустрінеш людей, які люблять стверджувати: «Скромність – це благо; треба обмежувати себе; в надмірностях нічого хорошого немає». На таку думку у них завжди різні причини. Деякі так думають лише в силу релігійних догм, адже будь-яка світова релігія вважає скромність чеснотою. Інші більш цікаво обґрунтовують свою думку: скромність, аскетичність загартовують характер, не дають людині розслабитися, і в хвилини небезпеки аскетизм може врятувати тобі життя. В це легко повірити, та так, напевно, і є.

Відомо, що римські легіони дуже швидко втрачали свою боєздатність, коли до влади прийшли імператори. За винятком рідкісних випадків, імператори завжди обліплювали римського солдата всілякими дарами, щоб заручитися підтримкою і, в разі чого, стійкої захистом від суперників. Захист це, звичайно ж, не давало (подивися, скільки було вбито імператорів преторіанської гвардії), зате давало інші плоди: втрату боєздатності і бойового духу.

У Середні століття аскетизм був найбільш прийнятною формою філософії. Релігійна свідомість домінувало, а воно не дозволяло робити крок в сторону від досить жорстких правил. Задоволення – гріх. Насолода – гріх. Людина змушена страждати в силу своєї гріховної сутності, а також молитися і просити прощення у Господа. Звичайно, все це умовно. Але такий був дух часу протягом дуже багатьох років.

Століття, коли аскетизм вважався нормою, були «темними». Відсутній наукової прогрес, життя людини майже нічого не коштувала, люди жили набагато гірше, ніж в античний час, коли, так чи інакше, грецька культура сприяла розвитку людства.

Гедонізм – явище абсолютно протилежне всякому аскету – отримав друге дихання в епоху Відродження. З тих пір він і супроводжує людей. Хоча в наш час знову чути голоси, які говорять про неминучий розкладанні суспільства, звинувачуючи його в надмірності і гріховності. Це як хвиля: тепер йде її відкат, показна релігійність знову стає нормою, а разом з нею приходять апокаліптичні тези про те, що світ – це брудний грудку жовчі, яку треба вичистити, щоб люди знову зажили духовно. Прям як в період бубонної чуми.

Poradi.ком.ua_23.07.2015_4N2v25ger5460Моральне виховання стало домінуючою ідеєю цього десятиліття, що дивує, адже ніякої моральності в людях, що її просувають, не видно. Тому будемо консерваторами і продовжимо жити, як заповідав Арістіпп. Бути може, і не варто піддаватися насолоди цілу добу, але і обмежувати себе сенсу теж немає. Епікур, не будучи гедоністом, вважав, що задоволення – це ознака хорошого життя. Коли люди чують слово «задоволення», то вони представляють в основному смачну їжу і шикарний секс. Але ж задоволення може бути також інтелектуальним, чуттєвим, що наштовхує на думку про те, що жити за гедонізму – це перш за все жити заради будь-яких насолод, у тому числі і нематеріальних.

Природа поставила людину під владу двох суверенних владик: страждання і радості. Вони вказують, що нам робити сьогодні, і вони визначають, що ми будемо робити завтра. Як мірило правди і брехні, так і ланцюжки причини і наслідки спочивають у їх престолу.

БентамМи так часто любимо все ділити на чорне і біле, що забули: категорії добра і зла придумані нами самими людьми. І погано жити заради задоволення, якщо це робить нас щасливішими? Хороше питання. Оскар Уайльд, приміром, відповів: «Так, це погано», – написав чудову книгу «Портрет Доріана Грея». Хакслі також не побачив нічого хорошого в гедонізмі і написав ще більш круту книгу «Про чудовий новий світ». А ось, скажімо, філософ Девід Пірс розглядав гедонізм як основну етичну цінність для всієї біосфери. Є і такий цікавий чоловік, як Маркіз де Сад, якого більшість знає як письменника, що писав сороміцькі тексти, але якщо взяти, припустимо, його абсолютно спотворену книгу «Філософія в будуарі», то у ній видно, що величезну увагу приділено саме моральному питання. Де Сад через своїх героїв намагається відповісти на хвилюючі питання того часу, прийшовши до висновку, що людина – це перш за все тварина.

Та й нам, чесно кажучи, здається, що філософія насолоди – це філософія всього людства. Просто зараз доступ до насолоди є майже у кожного, а раніше був тільки у царствених осіб та вищих жерців. Можливо, що заклики до духовності – це всього лише спроба зацікавлених осіб, глашатаїв нового часу знову розділити людей на тих, хто може дозволити собі задоволення, і тих, хто цього зробити не може?

Питання залишається відкритим. Але на захист вічно мінливих моральних норм можна сказати наступне: саме прагнення до насолоди природно. Це почуття і визначає наші вчинки, нашу радість, наш смуток. Є різновид етичного гедонізму, коли егоїзм виражається в досить дивній формі, а саме у бажанні досягнення не тільки приватного, але і загального задоволення. А це, як нам здається, досить морально.