З пабів в князі: історія Джеймі Варді

Poradi.ком.ua_11.05.2016_EuIB2je9Ieyq6

У чому, власне, справа?

Як приємно дивуватися, чорт забирай! Як приємно бачити щось нове, дивно нове в звичному колі речей. Мова, звичайно ж, про англійському футболі, що дуже нетипово для нашого журналу, але раз в 20 років і «Лестер» стріляє, як говориться. Звичну гегемонію грошових мішків перервав клуб, архибогатый за мірками, скажімо, Російської Прем’єр Ліги (особливо якщо порівнювати з багатостраждальною «Кубанню» і «російським Лестером» Ростовом, для яких зарплата стала чимось чарівним, міфічним), але не окуповується за мірками британського вищого дивізіону, геть позбавлений зірок до початку чемпіонату (більшість гравців знали хіба що завсідники футбольних менеджерів, а решта – вікові гравці, яких давним-давно списали з рахунків), здатний похвалитися хіба що відмінним газоном на не самому топовому стадіоні і тренером з репутацією головного невдахи світового футболу. І цей чорт з табакерки, дивом врятувався від вильоту в попередньому сезоні, обскакав котрі захлинаються у власній пафосі і трансферні рекорди топ-клуби та завоював золото самої старої футбольної ліги. Вперше в історії. Натхненно і технічно, показуючи гарну самовіддану гру, роблячи розкішні передачі і довівши, що син Петера Шмейхеля не гірше за батька. Це був свіжий струмінь, взбодрившая весь світ. За скромний клуб боліли всі, навіть суперники: історія футбольних попелюшок навіки увійде в історію світового футболу. Це вам не чемпіонство «Блекберна» в 95-му, тоді «бродяги» (прізвисько клубу) посилилися цілим набором британських зірок того часу, такими як Алан Ширер, Грем Ле Со, Девід Бетті, Кріс Саттон. А «Лисиці» (прізвисько «Лестера») під керівництвом старого мудрого «лисиця» Раньєрі посилилися молодими і талановитими футболістами без гучних імен. І зробили всіх, попутно закохавши в себе всіх школярів і занудьгували від одноманітності світового футболу старих фанатів. Закохали не результатом, а грою.

Роботи.ком.ua_11.05.2016_xyyiYkQbfISCeПід час будь-якої успішної компанії у будь-якої команди, неважливо: футбольної, військової, нашої молодості – є свій символ, свій чоловік. У Лестера він теж був, і, як не дивно, це не старий італійський «лис» Раньєрі. Безумовно, його неоціненний внесок, бо це він смотивировал футболістів на перемогу і побудував гру, яка замість запланованого потрапляння в єврокубки гарантувала чемпіонство. Цей мудрець за свою довгу і не саму везучую кар’єру заслужив великий трофей, але не завжди символ визначається внеском. Тому Ріяда Мареза ми теж відмітаємо, разом з Дринкуотером, Хутом, Канте та іншими. Він хоч і став кращим гравцем чемпіонату, але його кар’єра банальна: досить молодий гравець вистрілив через відсутність серйозної конкуренції на своїй позиції, привернув до себе увагу. А ось кар’єра Варді небанально, і його внесок у перемогу неоціненний. Джеймі Варді, бути може, і набив оскому, але їм неможливо перестати захоплюватися, тому пройшов слух, що про нього хочуть зняти фільм, тому він відкриває академію імені себе, і взагалі гріх не захоплюватися хлопцем, який як дві краплі води схожий на VJ Link’а. Його футбольна доля дуже схожа з долею самого «Лестера». Але про це детальніше.

Я згадую, де був ще зовсім нещодавно, і дивлюся, де опинився зараз. Не можу виділити якийсь один момент, весь цей шлях був неймовірним. Довелося багато і тяжко працювати, але особисто для мене це величезне досягнення. Та й візьміть решту хлопців з роздягальні. Багатьох відпустили з великих клубів, від кого-то просто позбулися, деякі виявилися в нижчих лігах, а потім в «Лестері». Команді, яку всі вважали слабкою. А тепер вони на вершині.

Із грязі в князі

Poradi.ком.ua_11.05.2016_8kDysLqPc97IBНародився Джеймі 11 січня 1987 і зовсім не в текстильній Мецці туманного Альбіону (яким є Лестер), а в його сталеливарної частини – у місті Шеффілд, що в Йоркширі, відомому нам завдяки акценту місцевих жителів, який дуже хвилювало Джоан Роулінг (інакше складно пояснити, чому вона постійно згадує «йоркширський акцент» в кожній частині «Гаррі Поттера»). Все дитинство хлопчина провів у робочих кварталах міста, штовхаючи м’яч на пустирях і розгулюючи в компанії однолітків. Крім неправильного прикусу, життя дала йому сувору вуличну загартування. Вже тоді у Варді виразно проявилася його головна проблема – поганий характер. Наполегливість і бажання стати спортсменом, звичайно, підстьобували задираку, але тим не менше на поле він не виділявся нічим. Був тим типовим хлопцем, якого в процесі поділу на команди вибирають не першим і не останнім, а третім. Може бути, щось путнє з нього і вийшло б, бо своєю завзятістю він заражав, віддаючи перевагу модним в ту пору рейвам тренування, але в 16 років його погнали з юнацької команди «Шеффілд Уенсдей» з-за низького росту і кепського характеру. Вердикт тренерів був не райдужний: відсутність таланту. Та й квола конституція не передбачала успіху в силовому англійському футболі.

Що робить нормальний британський… Так, втім, будь-мужик, коли у нього забирають мрію? Йде бухати в пориві почуттів. Не писати вірші, не сумувати, а бухати. Притулок заблуканих душ – старий шеффілдський бар мало допоміг норовливому молодикові. В один з вечорів він примудрився побитися і, мабуть, орудував кулаками не гірше, ніж ногами в цьому сезоні, інакше не зміг би потрапити за ґрати, після чого деякий час носив електронні наручники, за допомогою яких поліція відстежувала його розташування. Зазвичай на цьому моменті долі багатьох футболістів закінчуються саме в спортивному сенсі: вони продовжують бухати, нарікати на долю, працювати на найближчій фабриці і з болем у душі дивитися футбол. Але Варді взявся за голову і вирішив повернутися до того, що вміє робити найкраще – грати у футбол. Так, його вважали безнадійним на всіх позиціях, але що робити, якщо ти від народження впертий рукожоп, сліпо вірить у свою мрію і не бажає шукати інших шляхів. Завзятість міста бере. Тільки потрібно було смачно харкнуть в обличчя мрії, заграти в солідному в ту пору і гаряче улюбленому «Шеффілді». У Варді вийшло, і щоб не витрачати час на безглузді перегляди і відмови, він відправився на перегляд до клубу восьмого дивізіону «Стоксбридж».

Poradi.ком.ua_11.05.2016_7VCpUXf6dYYPcТоді я накоїв багато чого. Після тренувань мені доводилося бігти до будинку, щоб браслет не запищав з-за порушення комендантської години.Далі йде історія неймовірної впертості, яка людині, незнайомому з реаліями сучасного футболу, здасться крайнім ідіотизмом.

Протягом трьох сезонів Варді бився за потрапляння в головну команду. Ще раз: в головну команду восьмого дивізіону. Зрозуміло, що атмосфера на цих матчах краще, ніж на трибунах матчу «Шинник» – «Балтика», але багато плюнули б на таке і пішли знову в бар. О, щастя – бути гравцем основи команди 8-го дивізіону! Грали у вихідні, у будні дні він працював на заводі, а після тренування квапився додому, щоб браслет не запищав з-за порушення комендантської години.

Однак Джеймі дарма часу не гаяв: він навчався, удосконалювався і не соромився грати з людьми, для яких футбол був швидше розвагою, ніж професією. За три сезони в футболці «Стоксбриджа» він забив 66 голів, а потім вперше в житті покинув Шеффілд, прийнявши пропозицію клубу з Західного Йоркшира «Галіфакс». Клуб грав у тій же лізі, хіба що платили там трохи більше, і у власників були хоч якісь амбіції. Це був травень 2010-го. Іспанія стає Чемпіоном Світу, Міліто відвантажує двушку у ворота «Баварії» в фіналі Ліги Чемпіонів, а Варді переходить на новий етап своєї кар’єри, який відрізняється тільки тим, що крім віри в самого себе, у нього почало вірити керівництво клубу.

Пройшов рік, «Галіфакс» піднявся на сьому за рахунком лігу, Джеймі з 27 голами став кращим бомбардиром першості, отримав звання кращого гравця турніру і привернув до себе увагу «Флитвуда», клубу з п’ятого дивізіону. П’ята ліга – це вже набагато серйозніше, зазвичай хлопці, які мріють стати професійними футболістами, починають грати там, але наш дуболом не шукав легких шляхів і не відчув різниці між лігами. 31 гол в 36 матчах напівпрофесійної ліги – достатньо для того, щоб привернути до себе увагу клубу з другої за силою ліги.

Poradi.ком.ua_11.05.2016_mLZDGRaarwOOhТріумфальне поява на серйозних англійських полях обернулося провалом. Важко було звикнути до серйозних навантажень, тренувань та ранку, яке не має починатися з пінти пива. Фанати освистували нове придбання, видавши йому не саме приємне прізвисько – «ходячий мрець». «За що ми віддали 1 млн. фунтів?» – думало керівництво. «Чому по полю бігає купа лайна?» – говорили фанати. Праві були і ті, і інші. Здавалося, що на новий виток у Варді немає сил, вибираючи між футбольною кар’єрою і пивом, він більше схилявся до другого. Проте тренерський штаб умовив Варді зібратися і спробувати ще.

У наступному сезоні «Лестер» увірвався в Прем’єр-Лігу, в стартових турах знищивши сам «Манчестер Юнайтед» з рахунком 5:3, а Варді взяв участь у всіх голах команди і пізніше сам назвав той матч найкращим у своїй кар’єрі. Як виявилося, минулий сезон став для нього лише розгоном. Сьогодні Джеймі, ще два роки тому ледве не пішов з професійного футболу, займає друге місце в списку бомбардирів і є власником нового рекорду із забитих поспіль голам. Худорлявий хлопець, у якого не вірили в безславний «Шеффілді», нині обріс м’язами і явив собою еталон думаючого футболіста. Це не інтуїція, це робота над собою, звичка. З незграбної калатала він перетворився у гравця збірної Англії, який забиває п’ятою у ворота німців і має всі шанси поїхати на європейську першість. Він пройшов важкий шлях з самих низів, перетворившись із заштатного нападника першості графств в одного з найрезультативніших форвардів Європи, і вже цим заслужив визнання. Його іменем називають дівчаток в Лестері і вже планують назвати одну з вулиць. В наступному сезоні йому буде 30, і навряд чи він повторить свій рекорд. Але тут у пору згадати «Капітанську дочку» і слова Пугачова про орла і ворона, суть якої зводиться до банального висновку: краще прожити життя коротке, але яскраве, ніж нудне і безвестную, борсаючись в самих низах.

Всі люблять Варді

Poradi.як.ua_11.05.2016_QFAOnhiSkUn84Днями новоявлений чемпіон Англії відкрив власну футбольну академію з промовистою назвою «V9 Academy». Мета академії – відшукувати таланти в нижчих лігах і давати їм шанс заграти на професійному рівні, при цьому надавши унікальний шанс дізнатися, як все облаштовано на топ-рівні. Причому прийняти участь може необов’язково британський підданий. Якщо мрієш стати футболістом – поквапся, щоб записатися в число 42 щасливчиків. Може, хоч у «Фулхемі» заграєш.

Пам’ятаю, одного разу, коли я був ще тінейджером, я не підійшов Шеффілд Уенсдей з-за свого невисокого зросту. Думаю, що нікому не варто говорити в 15-16 років, що він недостатньо хороший – адже попереду ще багато років для прогресу. Я сумнівався в собі, коли був відрахований. Шеффілд був моїм дитячим клубом, який був дуже важливий для мене, а почути те, що я недостатньо великий, недостатньо сильний, було важко.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: