Ігор Бочкін

(біографія, фото, відео) Igor Bochkin

фотографія Ігор Бочкін

  • Ім’я: Ігор Бочкін ( Igor Bochkin )
  • Дата народження: 17 лютого 1957 р.
  • Вік: 59 років
  • Місце народження: Москва
  • Зріст: 183
  • Діяльність: радянський і російський актор театру і кіно, Народний артист Російської Федерації
  • Сімейний стан: одружений

    Ігор Бочкін : біографія

    Ігор Іванович Бочкін один з тих небагатьох у вітчизняному кінематографі артистів, які уособлюють типаж мужності і сили. Є в ньому самому і в персонажах, яких він грає, якась брутальність, щирість на межі фолу і некерованість. Про таких кажуть – досвідчений мужик. У випадку з Бочкіним така характеристика підходить не тільки для його «кіношного» образу – він і в реальному житті такий же.

    Народився Ігор Бочкін в Москві. У нього не було рідних в театрі або кінематографі. Та він і сам не марив професією актора. Це сталося якось самою собою. Одного разу в фойє кінотеатру до 15-річному Ігорю підійшла незнайома жінка, яка виявилася асистенткою режисера картини «Вогники». За зовнішніми даними Бочкін цілком схожий на одного з персонажів фільму. Так почалася кінематографічна біографія Ігоря Бочкина.

    Після першої ролі – пустотливого хлопчика Кузьки Журавльова, Бочкін зіграв другу – Міші Башарина в дитячій картині «Червоно сонечко». Обидві стрічки вийшли на екран у 1972 році. Сам артист вважає ці перші роботи в кіно несерйозними і неусвідомленими. Він не випробував ні ейфорії, ні задоволення від процесу зйомок. Але думка, що така робота може стати його професією, все ж з’явилася.

    Документи в ГІТІС Бочкін приніс після служби в армії. Навколо нього метушилися бліді й схвильовані абітурієнти, тремтячі від думки про провал вступних іспитів. Сталеве спокій демонстрував лише старший сержант Ігор Бочкін, за спиною якого була служба в танковій роті підвищеної боєготовності.

    Він вступив з першої спроби. Після закінчення Гітісу в 1981 році був прийнятий в трупу московського театру імені Гоголя.

    Театр

    В театр Ігор Іванович Бочкін прийшов цілком зрілим й сформованим артистом. Йому майже відразу почали довіряти головні ролі в спектаклях. Він зіграв вождя в постановці «Пролітаючи над гніздом зозулі», Миколи «Район посадки невідомий» і Княжка у «Березі».

    7 років в гоголівському театрі пролетіли швидко, і на зміну їм прийшла робота в Московському драмтеатрі імені Пушкіна. Тут артист, як і на попередньому місці служби, як і раніше грає провідні ролі. Едіп в «Царі Едіпі», Леонід Зорін у «Варшавській мелодії», Сергій Купріянов в «Подорожніх в ночі» – це роботи зрілого і вдумливого артиста, чия акторська майстерність не підлягає сумніву.

    Незабаром після переходу в новий театр Ігор Бочкін не тільки грав чергові ролі, але і сам дебютував в якості режисера-постановника. Першим він поставив спектакль «Минулого літа в Чулимську» за твором А. Вампілова.

    Ігоря Івановича Бочкина нерідко запрошують попрацювати на інших сценах столичних театрів. У його багажі постановка «Дура, це любов!» в «La’ Театр», «Заручники любові» в Продюсерському центрі «РуссАрт», «День палтуса» у Театральному агентстві «Арт-партнер ХХІ».

    В останні роки Ігор Іванович Бочкін поставив кілька вистав, серед яких можна виділити «най-Най» і «Не такий, як усі». У цих постановках Бочкін з’явився і в якості актора.

    Фільми

    Кінематографічна біографія Ігоря Бочкина продовжилася відразу ж по закінченні театрального вузу. У 1980-их артист з’явився в картинах «Хто стукає у двері до мене…», «Така жорстка гра» та «Смуга перешкод». Але велика роль, після якої Бочкина помітили, з’явилася в 1988-му. Картина «НП районного масштабу» мала ефект вибуху бомби.

    У ті роки, коли Радянський союз уже наближався до розвалу, вже щосили критикували державний апарат, партію, комсомол і багато явищ, які входили до ємне поняття «совок». Але комсомол ще був живий і цілком міг «дати здачі» своїм критикам. Тому поява Бочкина в образі першого секретаря райкому комсомолу Миколи Петровича Шумиліна, наскрізь гріховного і розбещеного, викликало протест і неоднозначні відгуки.

    У цій картині у Ігоря Бочкина було два гранично відверті сцени, які в той час називали «чорнухою». І це в роки, коли «сексу в Радянському Союзі не було». Після виходу картини на великі екрани артист зіткнувся зі славою, яку цілком можна було назвати скандальними. Комсомольські лідери на місцях зривали афіші з анонсом фільму, біля кінотеатрів влаштовувалися стихійні мітинги, на яких чергувала кінна міліція. Зате після цієї картини 30-річному Ігорю Івановичу Bočkinu почали пропонувати головні ролі у фільмах.

    У 1990-му актор зіграв ще одну роль зі знаком мінус: терориста у відомій картині, знятої з реальним подіям, «Скажений автобус». Герой Бочкина брав у полон школярів і виглядав по-справжньому жорстоким і цинічним.

    Але справжня слава, гучна і всесоюзна, прийшла до артиста після виходу 130-серійного серіалу «Горячев та інші». За словами Бочкина, йому було важко з’являтися на вулиці або навіть на сходовій клітці. Настирливі шанувальниці атакували всюди, вривалися в готельні номери і закидали мішками листів. На початку 90-их, коли на екранах щосили транслювалися західні серіали, «Горячев та інші» був одним з перших вітчизняних. Причому досить якісним, з добре виписаними ролями і образами.

    Після цього серіалу Ігоря Бочкина завалили пропозиціями зніматися в кіно. Це були його зіркові роки. На екрани вийшли картини «Репортаж», «Особисте життя королеви», «У попа була собака», «Барханів і його охоронець». За роботу в останній стрічці Ігор Іванович Бочкін був нагороджений премією «Кіношок». Помітними картинами тих років були і інші його роботи, такі як «Юка», «Директорія смерті» і «Тонка штучка».

    В наш час Ігор Бочкін продовжує радувати шанувальників свого таланту новими ролями в кіно. У 2008-му на екрани вийшов чудовий серіал про життя піонерського табору «Сині ночі», в якому також знявся Лев Дуров. У 2012-2013 роках глядачі побачили артиста в стрічках «Нелюба» і «Краплений». А у 2015-му Ігор Бочкін зіграв Миколи Потапова в серіалі «Сестра моя, Любов».

    Особисте життя

    Артист визнає, що він волелюбний і велелюбний чоловік. Сам він навіть не береться підрахувати, скільки жінок було в його житті. У жовтих виданнях багато писалося про його романах з партнерками по знімальному майданчику і сцені. Деякі з цих чуток мають під собою підставу. Особисте життя Ігоря Бочкина настільки ж бурхлива і успішна, як і акторська.

    Першою дружиною артиста виявилася Аліса Звенягина, внучка легендарного генерала. Як розповідає сам Ігор Іванович, очей на неї він поклав ще під час надходження в ГІТІС. Але шлюб був студентським і розпався незабаром після закінчення вузу. Свій внесок у розвал цього союзу внесла не тільки горезвісна велелюбність актора, але і ревнощі дружини до його слави і затребуваності. Аліса в професії так і не відбулася.

    З другою дружиною Бочкін познайомився на зйомках стрічки «Така жорстка гра – хокей». Але Світлана (її прізвище невідома) не була актрисою. На момент знайомства вона працювала у модельєра В’ячеслава Зайцева. У цьому шлюбі народилася єдина дочка артиста Олександра. Але сім’я розвалилася незабаром після народження дочки. Зараз Саша живе разом з матір’ю і вітчимом в Іспанії.

    Досить довгий час Ігор Бочкін прожив з третьою дружиною Світланою Зубкової. Але знову щось пішло не так, і в 2002-му Світлану змінила актриса Ганна Легчилова, з якою актор живе і сьогодні. Разом вони часто з’являються на екрані і на сцені. Наприклад, в серіалі «Сині ночі» Ганна Легчилова зіграла пильну дружину героя Бочкина – секретаря райкому Скворцова. За сюжетом фільму чоловік зраджує дружину зі старшою піонервожатою табору.

    Артист стверджує, що Анна одна з тих небагатьох мудрих жінок, які розуміють чоловічу природу і терпимо ставляться до недоліків своїх чоловіків. До того ж вона яскравий і цікавий людина, з якою завжди є про що поговорити і помовчати.

    Фільмографія

    • «НП районного масштабу»
    • «Горячев та інші»
    • «Барханів і його охоронець»
    • «Московська сага»
    • «Острог. Справа Федора Сєченова»
    • «Диверсант. Кінець війни»
    • «Краплений»
    • «Нелюбима»
    • «Сині ночі»
    • «Сестра моя, Любов»

    Фото

    Ігор Бочкін