Владислав Стржельчик

(біографія, фото, відео) Vladislav Strzhelchik

фотографія Владислав Стржельчик

  • Ім’я: Владислав Стржельчик ( Vladislav Strzhelchik )
  • Дата народження: 31 січня 1921 р.
  • Вік: 74 року
  • Дата смерті: 11 вересня 1995 р.
  • Місце народження: Санкт-Петербург
  • Зріст: 180
  • Діяльність: актор, театральний педагог, Народний артист СРСР
  • Сімейний стан: одружений

    Владислав Стржельчик: біографія

    31 січня 1921 року у звичайній петроградської сім’ї народився син, якого назвали Владиславом. Він був другою дитиною, але дуже довгоочікуваним. Його батьки жили скромно, утворення в них не було, але тим цінніше була їхня вроджена інтелігентність. Напевно, тому, Владислав Стржельчик так вдавалися ролі аристократів на сцені театру і кіно.

    Мати працювала в Ермітажі, поки не почалася війна. Батько – поляк за національністю, був глибоко віруючою людиною і таємно відвідував костел. Коли сини підросли, він водив їх з собою на службу. Там, під склепінням храму, в душі Владислава зародилася любов до театру, адже церковна служба чимось нагадує театральне дійство. Під час богослужіння хлопчик виконував невеликі доручення настоятеля – приносив святу воду, подавав церковне начиння і відчував себе частиною того, що відбувається.

    Старший брат Владислава Стржельчика — Петро — в дитинстві захоплювався літературою, добре вчився у школі, з «червоним дипломом закінчив інститут зв’язку. Він був освіченою і інтелігентніше, але після війни так і залишився в армії. На цьому ґрунті брати майже не спілкувалися.

    У шкільні роки Влад днював і ночував у драмгуртку. Батьків влаштовувало, що син зайнятий справою і не хитається по вулицях. Після школи Стржельчик вирішив вступити в студію при Великому драматичному театрі. Його взяли на курс Бориса Бабочкіна, але через рік його призвали в армію. Потім почалася війна – спочатку Владислав Стржельчик воював на передовій, потім його перевели у військовий ансамбль. В театральну студію він повернувся після перемоги і продовжив навчання.

    Театр

    Перші два роки Владислав Стржельчик був у допоміжному складі, але в 1947 році його зарахували в основну трупу БДТ. Дебютом актора стала роль Клаудіо у постановці «Багато шуму з нічого». Потім була роль Грекова в постановці «Вороги» – театральні критики схвально відгукнулися про талановитого юнака. Владислав Стржельчик часто з’являвся в костюмованих постановках. Він запам’ятався глядачам за ролями у виставах «Слуга двох панів», «Дівчина з глечиком» та іншим.

    Актор ніколи не спізнювався на репетиції, завжди досконально вчив текст і поставав перед глядачем в хорошій формі. Поступово він почав грати драматичні ролі: Райський в «Обриві», Кулигін в «Трьох сестрах». Соломон Грегорі в його виконанні у виставі «Ціна» підкорив навіть найсуворіших критиків – вони визнали його шедевром. Владиславу настільки точно вдалося вжитися в роль 90-річного старого, що постановку показували на сцені БДТ 25 років: усі ці роки спектакль тримався виключно на Стржельчике.

    Його іскрометний тонкий гумор рятував і на сцені. Колегам легко працювалося з ним, а глядач отримував задоволення. Наочний приклад – іскрометний князь Вано в постановці «Ханума». Запам’ятався і творчий тандем Фрейндліх-Стржельчик у виставі «Цей палкий закоханий».

    Його багато разів запрошували працювати в Театр Моссовєта, а Малий театр навіть замовив для актора контейнери для перевезення речей в столицю, але все життя він залишався вірним пітерському БДТ.

    У 1986-1991 рр. Стржельчик був членом правління, а з жовтня 1991 р. — секретарем Правління Спілки театральних діячів РРФСР.

    Фільми

    У кіно Владислав Стржельчик почав зніматися в 1942 році. Його перший екранний образ – фінський офіцер-білогвардієць в картині «Машенька». Але популярність прийшла до актора набагато пізніше, через 23 роки, коли він зіграв генерала Готбурга у фільмі «Як вас тепер називати?».

    Багато його ролі стали класикою радянського кіно. Йому однаково добре вдавалися образи Наполеона в «Війні і мир», афериста Наришкіна в «Короні Російської Імперії», батька нареченої в «Солом’яному капелюшку», Лестока в «Гардемаринах, вперед!».

    У 1965 році артистові було присвоєно звання Народного артиста РРФСР, а через 9 років він став Народним артистом СРСР. Також він займався педагогічною діяльністю: викладав в Ленінградському інституті театру, музики і кінематографу в 1959-1968 рр. в Ленінградському інституті культури — з 1966 р.

    Останніми роботами Владислава Стржельчика в кіно стали ролі у фільмах «Перикола» (1984), «Обличчям до обличчя» (1986), «Тартюф» (1992), «Провінційний бенефіс» (1993), «Трагедія століття» (1994).

    Особисте життя

    Владислав Стржельчик був одружений двічі. Його перша дружина Ольга Михайлівна народила акторові дочку Марину. Але відносини в сім’ї не склалися. Владислав продовжував жити з дружиною заради дитини, поки не зустрів Людмилу Шувалову.

    Їх знайомство сталося на півдні, де обидва перебували на гастролях. Людмилі було 24 роки, Владиславу – 30. Вона — з Москви, він — з Пітера. Після повернення актор одразу ж зателефонував їй, приїздив до Москви, коли міг вирватися. Незабаром пара вирішила жити разом. Владислав пішов з сім’ї, і щасливі закохані оселилися в орендованій кімнаті без вікон. Переїзд в Ленінград лякав батьків Людмили, але вони відпустили дочка.

    Сім років вони жили в громадянському шлюбі, а потім розписалися. В цьому союзі не було дітей – Людмила Павлівна свідомо відмовилася від материнства, присвятивши себе чоловікові. Його життя була зайнята театром, а всі побутові клопоти лягли на плечі дружини. Він обожнював дружину і затишний будинок, в якому завжди було чисто і вишукано.

    Стржельчик був дуже ревнивий, а Шувалова закривала очі на його романи. Зазначимо, що відомого актора Дмитра Ісаєва вважають в ЗМІ та акторському середовищі позашлюбним сином Владислава Гнатовича. Втім, як каже вдова актора, в їх будинку ця тема була закрита. Стржельчик майже не спілкувався з донькою, а сина при житті не визнав. Вперше Людмила Павлівна побачила юнака на похоронах чоловіка.

    Смерть

    Перший тривожний сигнал був на репетиції вистави «Макбет» в 1994 році. Стржельчик забув текст і не міг вимовити навіть двох пропозицій – раніше такого не траплялося. Людмила Павлівна наполягла на обстеженні діагноз був невтішний – пухлина мозку. Чоловікові вона так і не наважилася сказати правду. Лікарі говорили, що пухлина неоперабельная, але в нейрохірургічному інституті знайшовся лікар, який взявся за операцію. Після операції Владиславу Ignat’eviču стало легше, він сам піднімався з ліжка, гуляв по саду. Подружжя півтора місяці провели в санаторії, але хвороба повернулася.

    11 вересня 1995 року актора не стало. Його поховали на Волковському кладовищі в Санкт-Петербурзі. Вдова Стржельчика каже, що це був єдиний раз, коли вона виявилася безсила допомогти коханому чоловікові.

    Фільмографія

    • «Війна і світ»
    • «Гардемарини, вперед!»
    • «Тартюф»
    • «Зайві люди»
    • «Блокада»
    • «Візит ввічливості»
    • «Зелена карета»
    • «Моя доля»
    • «Вогні»
    • «Лицем до лиця»

    Фото

    Владислав Стржельчик